Через десять днів після початку наступу Росії в Харківській області, 10 травня, темпи наступу сповільнилися. Наразі Україна утримує росіян приблизно на півдорозі через Вовчанськ — місто, розташоване всього за 5 км від кордону, яке зараз перетворюють на попіл,і на позиціях приблизно за 9 км всередині України, далі на захід, біля Липців.
Про плани Росії оточити Харків пише The Economist.
Маючи напоготові приблизно 48 000 військових, Росія не має сил для великої атаки на місто Харків, друге за величиною в Україні. Але місцеві військові лідери наполягають, що ситуація залишається нестабільною і може швидко змінитися. Російські колони зупинили лише після передислокації кількох досвідчених бригад, які прийшли на допомогу. Кажуть, Володимир Путін «безумовно» спробує щастя, розпочавши нову атаку деінде в регіоні.
Російська колона вже формується північніше в Суджі, по інший бік кордону від Сум, обласної столиці на північний захід від Харкова. Українська армія також готується до нового удару на схід від Вовчанська, в бік села Білий Колодязь. Бої також відновилися біля Куп’янська, залізничного вузла, 17 травня Україна фактично втратила контроль над сусіднім селом Берестове.
Говорити про кінцеві цілі російської операції ще зарано. Також 17 травня Путін заявив, що його єдиним наміром було створити буферну зону між Україною та прикордонним містом Бєлгородом, наполягаючи на відсутності «плану» загрожувати самому Харкову. Але це, можливо, відображає реалії, що розвиваються на полі бою, а не наміри. Отримані військові плани, подробицями яких поділилися з The Economist, свідчать про те, що росіяни намагалися побачити, чи зможуть вони частково оточити Харків і чинити тиск на українські формування на схід від Печенізького водосховища. Операція нібито була запланована на 15-16 травня, але була перенесена майже на тиждень з невідомих причин (на 10 травня).
Згідно з планами, росіяни визначили два напрямки атаки по обидва боки від водойми. Натиск на західному напрямку мав протягом 72 годин вивести російські війська в радіус артилерійської дії міста Харкова біля села Борщова. Їх зупинила швидко передислокована група елітної 92-ї бригади, яка відкинула їх на цілих 10 км від початкової мети. Але до цього моменту розповідь йшла про погані оборонні укріплення України, про те, як 125-та бригада, яка мала відбити атаку, під натиском втекла з позицій, про серйозні українські втрати.
На Вовчанському напрямку, далі на схід, російський план передбачав битися на водосховищі аж до міста Печеніги. Росіяни спочатку швидко впоралися з цією операцією, зачистивши територію, яка мала бути підготовлена мінними полями та серйозними інженерними укріпленнями, але цього не було. «Їм просто дозволили пройти», — скаржиться Денис Ярославський, офіцер спецназу, чиї дописи в соцмережах 12 травня попередили зовнішній світ про можливість масштабнішого реверсу. «Близько 23:00 9 травня ми спостерігали на екранах, як вони прорізають прикордонний паркан, і я сказав своїм людям дивитися, як вони підірвуться на мінах. Вибухів не було – вони просто продовжували».
Багато солдатів у Харкові розлючені, що Росія змогла так швидко просунутися вперед. Деякі з них критикують затримку західної допомоги, яка, на їхню думку, сприяла російській агресії та послабила оборону України. Інші підозрюють, що некомпетентність або навіть зрада зіграли більш значну роль. Також поширюються теорії змови про те, що політики в Києві чи Вашингтоні, можливо, продають Харків напередодні потворної мирної угоди. Офіційні українські наративи, які представляють райдужну картину, не допомагають заспокоїти нерви. «[Президента Володимира] Зеленського тримають у теплій ванні», – скаржиться пан Ярославський. «Ми вважаємо, що президент повинен налаштуватися на ситуацію на місці, а не мавпувати Путіна, людину, життя якої обертається навколо паперів, які йому приносять його помічники». Урядовий чиновник, який побажав залишитися анонімним, припускає, що Зеленський уже відчув, що може не отримати повної правди. «Принаймні так він кричить на своїх генералів».
Олександр Гусаров, голова Печенізького муніципалітету, каже, що оптимістичні повідомлення про українську силу самі по собі створили різні проблеми під час евакуації людей із міст біля Вовчанська. Коли росіяни захопили більшу частину території на початку війни у 2022 році, окупація була не такою жорстокою, як в інших областях України. Дехто помилково вважає, що окупація буде м’якою, якщо це станеться й цього разу, каже Гусаров. Навіть найупертіших можна «похитнути» від цієї віри, коли вони побачать «спалену землю», залишену після російських плануючих бомб і безпілотників, додає він.