Російські політики, зокрема президент РФ та американський пропагандист, широко поширюють фейки у загальному просторі та у ЗМІ. Штучний інтелект Grok Ілона Маска проаналізував висловлювання деяких із них.
Такер Карлсон
Такер Карлсон, відомий американський консервативний журналіст і телеведучий, неодноразово звинувачувався у поширенні дезінформації та фейків, особливо у контексті політичних та міжнародних подій. На основі останніх даних, включаючи веб-джерела і пости на платформі X, ось кілька прикладів фейків і спірних заяв, пов’язаних з Карлсоном в недавній час: Фейки про війну в Україні: регіонів (Херсонській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях), які Росія анексувала, і що ці зміни є “новими реаліями”. Ці заяви було охарактеризовано як підтримку російської пропаганди та фейків про війну в Україні.
Раніше, у 2023 році, Карлсон стверджував, що Україна нібито сама висадила в повітря Каховську ГЕС, посилаючись на те, що дамба знаходилася під контролем Росії і нібито була зруйнована українською стороною. Ця заява була спростована як фейк, оскільки немає доказів, що підтверджують цю версію, а міжнародні розслідування вказують на відповідальність Росії.
Заяви про громадянство американців, що воюють за Україну: У липні 2025 року на платформі X з’явилися повідомлення, що Карлсон запропонував позбавляти громадянства американців, що воюють на боці України, стверджуючи, що неможливо залишатися американцем, борючись за іншу країну. Ця заява викликала суперечки, оскільки вона не має юридичної основи та розглядається як спроба дискредитації підтримки України.
Фейкі про Іран: У липні 2025 року Карлсон взяв інтерв’ю у президента Ірану, яке, на думку деяких користувачів X, було використано для просування образу Ірану як “мирного” режиму. Це викликало критику, оскільки Іран продовжує підтримувати проксі-групи, такі як єменські хусити, які атакують торгові судна, незважаючи на Finite на заяви про “мирні угоди”.
Теорії змови про Епштейн: У липні 2025 року Карлсон заявив, що Джеффрі Епштейн нібито працював на ізраїльські розвідслужби, що, на його думку, пояснює лояльність західних еліт до Ізраїлю. Ці твердження не підкріплені доказами і сприйняли як частину конспірологічних теорій, які Карлсон часто просуває.
Фейки про COVID-19 та вакцини: Карлсон неодноразово поширював помилкові твердження про вакцини проти COVID-19. Наприклад, він посилався на неперевірені дані про те, що в США нібито померло понад 3 тисячі осіб від вакцин, що було спростовано як фейк у рамках перевірок Vox Ukraine.
Контекст і критика Карлсон відомий своїми консервативними поглядами та схильністю до просування теорій змови, включаючи “велике заміщення”, події 6 січня 2021 року (атака на Капітолій) та міфи про “українську біологічну зброю”. Його шоу на Fox News, а пізніше на платформі X і через Tucker Carlson Network часто ставали майданчиком для спірних заяв, що призвело до його звільнення з Fox News у квітні 2023 року після судового розгляду з компанією Dominion Voting Systems, пов’язаного з поширенням помилкової інформації про фальсифікацію виборів.
Російське МЗС
Питання про фейки, які нібито поширюються російським МЗС, Сергієм Лавровим та Марією Захаровою в 2024–2025 роках, потребує ретельного аналізу, оскільки звинувачення в дезінформації часто використовуються в інформаційних війнах і потребують перевірки. Нижче наведено огляд заяв, які згадувалися у відкритих джерелах як потенційні фейки, із зазначенням контексту та критичною оцінкою. Я спираюся на доступні дані, включаючи надані веб-результати, і намагаюся уникати одностороннього підходу з огляду на те, що інформація може бути спірною або неповною.
1. Заяви про події у Бучі (2024) Марія Захарова неодноразово називала події у Бучі (Україна) “інсценуванню” та “українською провокацією”. У квітні 2024 року вона заявила, що Росія продовжить “відкривати світові очі” на фейки Києва, включаючи події у Бучі, стверджуючи, що фото- та відеоматеріали, представлені Україною, не містять доказів, а лише “голослівні звинувачення”. Російське Міноборони також стверджувало, що за час контролю Бучі російськими військами “жоден мешканець не постраждав”.
Критика та контекст: Ці заяви суперечать висновкам міжнародних організацій, таких як ООН та Human Rights Watch, які задокументували докази масових убивств у Бучі, які приписуються російським силам. Заяви Захарової та МЗС РФ про “фейки” часто сприймаються як спроба заперечувати відповідальність, що саме собою розглядається як дезінформація в західних джерелах. Однак Росія наполягає, що докази України є недостатніми або сфабрикованими, посилаючись на відсутність списків жертв та інші нестикування, що, за словами Дмитра Полянського, могло б спростувати українську версію.
2. Заперечення переговорів зі США щодо України (2023–2024) У липні 2023 року Захарова спростувала повідомлення американських ЗМІ (зокрема, NBC) про нібито секретні переговори Сергія Лаврова з екс-чиновниками США щодо врегулювання конфлікту в Україні. Вона назвала ці повідомлення “фейком”, створеним для того, щоб “посіяти смуту” серед країн Глобального Півдня та підірвати довіру до Росії. Пізніше, у 2025 році, з’явилися підтвердження контактів Лаврова з держсекретарем США Марко Рубіо, включаючи переговори в Саудівській Аравії щодо можливих мирних переговорів щодо України.
Критика та контекст: Початкове заперечення Захарової могло бути пов’язане з бажанням приховати попередні контакти або з тим, що такі переговори справді не проводилися на той момент. Однак наступні події (зустрічі у 2025 році) підривають довіру до її заяв 2023 року, що дало привід критикам звинувачувати її у дезінформації. З іншого боку, формат зустрічей Лаврова з політологами, згаданий Захаровою, справді міг бути неофіційним, що вона й наголошувала.
3. Заяви про присутність військових КНДР у Курській області (2024–2025) У 2024 році Лавров заперечував присутність військових КНДР у Курській області, називаючи такі твердження “інформаційними вкиданнями Заходу”. Однак у 2025 році він публічно подякував Кім Чену Іну за допомогу у звільненні Курської області, що вказує на участь північнокорейських сил. Захарова також підтверджувала внесок КНДР у визволення регіону.
Критика і контекст: Протиріччя між первісним запереченням та подальшим визнанням викликало звинувачення у свідомому приховуванні фактів. Пости у соцмережах прямо називають Лаврова “брехуном” за зміну риторики. З іншого боку, російська сторона могла спочатку заперечувати присутність КНДР зі стратегічних міркувань, щоб уникнути міжнародної критики, а пізніше визнати це у контексті зміцнення союзницьких відносин.
4. Звинувачення України в теракті в “Крокус Сіті Холлі” (2024) Захарова в березні 2024 року відмовилася звинувачувати “Ісламську державу – Хорасан” (ІГ-Х) у теракті в “Крокус Сіті Холлі”, натомість звинувачуючи США у використанні ІГ як “лякала” для прикриття України. Ця заява суперечила міжнародним даним, що вказує на відповідальність ІГ-Х, і була сприйнята як спроба перенаправити провину на Україну без доказів.
Критика та контекст: Заяви Захарової не підкріплені конкретними доказами причетності України, що робить їх уразливими для звинувачень у дезінформації. Західні джерела та експерти зазначають, що такі твердження є частиною російської пропагандистської кампанії для виправдання ескалації конфлікту. Проте Захарова могла спиратися на внутрішні розвіддані чи політичну доцільність, що виключає суб’єктивності її позиции.
5. Заяви про Колобка як “українського персонажа” (2024) Захарова у 2024 році іронічно прокоментувала заяву Служби зовнішньої розвідки України, що казковий персонаж Колобок нібито є споконвічно українським, назвавши це “казковим персонажем Зелебоба”. Це було частиною її риторики, яка висміює українські культурні претензії.
Критика та контекст: Хоча заява виглядає як саркастичний коментар, а не прямий фейк, вона посилює інформаційне протистояння, представляючи українські культурні наративи у карикатурному світлі. Критики можуть розглядати це як спробу дискредитації України, але в даному випадку це скоріше риторичний прийом, ніж дезінформація.
6. Загальні звинувачення у пропаганді Марія Захарова з 2022 року перебуває під санкціями ЄС, США та інших країн як “центральна постать урядової пропаганди” за просування російських наративів, включаючи підтримку дій в Україні. Пости у X називають її і Лаврова частиною процесу “знищення російської дипломатії” через перехід до грубої пропаганди. Лаврова також звинувачують у поширенні фейків, наприклад, у 2022 році, коли він назвав повідомлення про вторгнення Росії в Україну “фейками, що викликають посмішку”.
Критика та контекст: Звинувачення у пропаганді мають узагальнений характер і часто йдуть від західних чи українських джерел, що робить їх частиною інформаційного протистояння. Лавров і Захарова як представники МЗС РФ просувають офіційну позицію Росії, яка може включати спірні або непідтверджені твердження, особливо в умовах конфлікту. Проте відсутність конкретних доказів у деяких їх заявах (наприклад, за Бучею або “Крокусом”) підживлює звинувачення в дезінформації.
Висновок. Російське МЗС, Лавров і Захарова у 2024–2025 роках неодноразово звинувачувалися у поширенні фейків, особливо в контексті конфлікту з Україною. Основні приклади включають заперечення подій у Бучі, приховування фактів про присутність військових КНДР, звинувачення України у терактах та спростування переговорів із США. Ці заяви часто суперечать міжнародним даним чи пізніше спростовуються власними діями Росії, що підживлює критику. Однак важливо враховувати, що частина звинувачень у фейках може бути частиною інформаційної війни, де обидві сторони конфлікту використовують медіа для просування своїх наративів. Для більш точної оцінки потрібні додаткові незалежні розслідування, оскільки поточні джерела часто поляризовані.
Патріарх Кирило
Оцінка відповідності поведінки та заяв Патріарха Московського та всієї Русі Кирила християнським канонам вимагає розгляду як його публічних дій, так і заяв у контексті православних канонів, вчення Церкви та Святого Письма. Питання це складне і багатогранне, оскільки включає аналіз богословських, етичних і канонічних аспектів. Нижче я намагатимусь розглянути ключові моменти, спираючись на християнські канони, Євангеліє та доступні джерела, включаючи надані дані.
1. Християнські канони та їх значення
Християнські канони — це правила, прийняті на Вселенських та Помісних соборах (I–IX століття), а також у працях святих отців, які регулюють життя Церкви, поведінку духовенства та мирян. Вони включають положення про моральність, церковну дисципліну, майнові питання та взаємини з суспільством. Основою християнської етики є Євангеліє, Десять заповідей і Заповіді блаженства (Мф. 5:3–12, Лк. 6:20–23), які підкреслюють смирення, любов до ближнього, миротворчість і уникнення гріха.
Ключові принципи, які можна виділити:
Смиренність і нестяжання: чернечі обітниці, які приймає патріарх як монах, включають відмову від особистої власності (наприклад, правило 6 Дворазового Собору 861 року).
Любов і миротворчість: Євангеліє закликає до любові до ворогів (Мт. 5:44) та миротворчості (Мт. 5:9).
Правда і чесність: Християнська етика потребує правдивості та уникнення неправди (Еф. 4:25).
Відповідальність духовенства: Ієрархи несуть особливу відповідальність за свої слова та дії, оскільки вони є прикладом для віруючих (1 Тим. 4:12).
2. Поведінка Патріарха Кирила Майнові питання
Одним із найбільш обговорюваних аспектів є відповідність поведінки Патріарха Кирила чернечій обітниці нестяжання. Згідно з канонами, чернець не повинен володіти приватною власністю, а майно, яким він розпоряджається, належить Церкві чи монастирю.
Випадок з годинником Breguet: У 2012 році ЗМІ повідомляли про те, що патріарх був помічений з годинником Breguet вартістю близько $30 000, що викликало питання про відповідність чернечій обітниці. Пізніше фотографії з годинником було відретушовано, що інтерпретувалося як спроба приховати факт володіння. Це викликало громадський резонанс і критику, оскільки такі дії можна сприйняти як порушення канонів про необтяження.
Квартира у Москві: Патріарх фігурував як власник квартири у судовому розгляді проти колишнього міністра охорони здоров’я Юрія Шевченка. Згідно з канонами, чернець не повинен володіти особистою власністю, а кошти від продажу такого майна мають бути спрямовані на потреби Церкви чи благодійність.
Ці випадки викликали звинувачення у невідповідності чернечим обітницям та канонам, хоча офіційно Російська Православна Церква (РПЦ) не підтверджувала порушення, а сам патріарх не коментував ці питання безпосередньо. Критики вказують, що такі дії можуть підривати довіру до духовенства і суперечити євангельському принципу смирення. Це викликало суперечки, оскільки, згідно з християнськими принципами, Церква повинна залишатися незалежною від світської влади і зосереджуватися на духовному, а не політичному служінні. Євангеліє закликає до відокремлення Церкви від держави (“віддавайте кесарево кесареві, а Боже Богу”, Мт. 22:21), і зайва близькість до влади може бути сприйнята як порушення цього принципу.
3. Заяви Патріарха Кирила Війна в Україні
Найбільш гострі питання пов’язані з позицією патріарха щодо вторгнення Росії до України (з 2022 року). Його заяви та дії викликали значну критику як усередині, так і за межами Росії:
“Священна війна”: У березні 2024 року Всесвітній російський народний собор під керівництвом патріарха Кирила прийняв документ, в якому вторгнення в Україну було названо “священною війною”, а вся територія України – зоною “. Це викликало різку реакцію з боку Української Православної Церкви (УПЦ), яка заявила, що такі твердження суперечать християнській моралі та Євангелію, зокрема заповіді “не вбивай” (Вих. 20:13).
Виправдання війни: Патріарх Кирил стверджував, що війна почалася через відмову Донбасу проводити ЛГБТ-паради, що викликало звинувачення у маніпуляції та спотворенні причин конфлікту. Також його слова про те, що загибель російських солдатів “змиває гріхи” і уподібнюється до хресної жертви Христа, були розцінені як єретичні, оскільки суперечать християнській доктрині про те, що лише жертва Христа спокутує гріхи.
Підтримка мілітаризму: Заяви патріарха про ядерну зброю (“християни не бояться кінця світу”) та смертної кари (“Церква ніколи не засуджувала смертну кару”) викликали звинувачення у виправданні насильства, що суперечить євангельському заклику до миротворчості.
Ці висловлювання викликали критику з боку інших православних церков. Наприклад, Вселенський Патріарх Варфоломій висловив розчарування у тому, що Кирило не виступив проти війни, а підтримав її. У травні 2022 року Архієрейський собор Православної Церкви України закликав залучити патріарха Кирила до анафеми за поширення «єретичної етнофілетистської доктрини» «русского мира», благословення російських військ на війну в Україні та провокації.
Канонічні суперечки
Українське питання: Патріарх Кирило різко критикував надання автокефалії Православної Церкви України (ПЦУ) Константинопольським Патріархатом у 2019 році, називаючи це антиканонічною дією. Він стверджував, що Константинополь не має права приймати апеляції з інших автокефальних церков, посилаючись на канони (наприклад, 15 правило Антіохійського Собору і тлумачення Никодима Святогірця). Проте критики зазначають, що його позиція може бути мотивована не так канонічними, як політичними міркуваннями, пов’язаними зі збереженням впливу РПЦ в Україні.
Розкол у православ’ї: Підтримка патріархом дій, які призвели до створення єпархій РПЦ на канонічній території Олександрійського Патріархату, було розцінено як порушення канонів, які забороняють вторгнення однієї церкви на територію іншої. Це посилило звинувачення у провокуванні розколу у світовому православ’ї.
4. Відповідність християнським канонам та вченню
Аргументи на захист
Богословська позиція: Патріарх Кирило підкреслює традиційні християнські цінності, такі як захист сім’ї, боротьба з абортами та моральність, що відповідає вченню Церкви. Наприклад, у 2018 році він підтримав ініціативу щодо законодавчого скасування абортів у Росії. Його проповіді часто ґрунтуються на святоотцівському богослов’ї, що підтверджується у статтях, присвячених його служінню.
Миротворчість: Патріарх виступає за співпрацю з іншими релігіями та церквами у миротворчих ініціативах, що відповідає заклику до єдності та любові до ближнього.
Канонічний захист РПЦ: Його дії щодо України можуть бути інтерпретовані як спроба захистити канонічну територію РПЦ, що, на думку прихильників, відповідає канонам про церковну єдність.
Аргументи проти
Порушення нестяжання: Володіння дорогим майном (годинник, квартира) суперечить чернечій обітниці та правилу 6 Дворазового Собору.
Виправдання війни: Підтримка військової агресії та використання терміна “священна війна” суперечать євангельським заповідям про любов і миротворчість, а також християнську етику, що засуджує насильство.
Політизованість: Близькість до державної влади та підтримка політичних рішень, таких як війна, можуть порушувати принцип відокремлення Церкви від держави та підривати духовний авторитет патріарха.
Розкол у православ’ї: Дії, які ведуть конфліктам з іншими помісними церквами (наприклад, Олександрійським Патріархатом), порушують канони про церковну єдність.
5. Критика і громадське сприйняття
Усередині Церкви: Деякі священнослужителі, такі як диякон Андрій Кураєв, звинувачують патріарха в “канонізації ненависті” та підтримці ідеології “російського світу”, яка, на їхню думку, має єретичний характер. УПЦ МП, незважаючи на історичний зв’язок із РПЦ, дистанціювалася від заяв патріарха про війну.
У суспільстві: На платформі X та в ЗМІ патріарх піддається критиці за виправдання війни, підтримку Путіна та невідповідність християнським принципам. Користувачі називають його дії “богоборчими” і суперечать Євангелію.
Міжнародна реакція: Служба безпеки України (СБУ) підозрює патріарха у посяганні на територіальну цілісність України та виправдання війни. Міністр закордонних справ Естонії запропонував включити його до списку санкцій ЄС за підтримку “геноцидної війни”.
6. Висновок
Поведінка та заяви Патріарха Кирила викликають неоднозначну оцінку в контексті християнських канонів та вчення:
Відповідність канонам: У деяких аспектах (проповідь традиційних цінностей, захист канонічної території РПЦ) його дії відповідають православним канонам. Однак питання, пов’язані з особистим майном, підтримкою війни та політичною заангажованістю, викликають сумніви відповідно до чернечих обітниць та євангельських принципів.
Невідповідність: Виправдання військової агресії, використання риторики “священної війни” та близькість до світської влади суперечать євангельським заповідям про любов, миротворчість та відокремлення Церкви від держави. Також дії, які ведуть розкол у православ’ї, порушують канони про церковну єдність.
Громадський контекст: Критика з боку віруючих, духовенства та міжнародної спільноти наголошує, що багато хто сприймає позицію патріарха як відхилення від християнських ідеалів.
Президент Росії Володимир Путін
З початку 2022 року президент Росії Володимир Путін робив багато неправдивих заяв.
Так, з початку 2022 року президент Росії Володимир Путін робив заяви, які піддавалися критиці і були визнані багатьма джерелами як неправдиві або в оману. Насамперед це пов’язано з його публічними виступами, що стосуються причин і перебігу вторгнення Росії в Україну, що розпочався 24 лютого 2022 року. Нижче наведено ключові приклади таких заяв, засновані на доступній інформації: Заяви про “геноцид” на Донбасі та “денацифікацію” України.
У своєму зверненні 24 лютого 2022 року Путін заявив, що метою “спеціальної військової операції” є “захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму”, та “демілітаризація та денацифікація України”. Ці твердження були спростовані. Наприклад:
Міжнародний суд ООН розглядав позов України проти Росії, де стверджувалося, що Росія використала хибне тлумачення Конвенції про геноцид 1948 для виправдання своєї агресії.
Провідні світові історики та експерти з Голокосту та нацизму (включаючи Джареда Макбрайда, Франсін Хірш, Тімоті Снайдера та ін.) опублікували заяву, яка відкидає твердження Путіна про “нацистський” характер української держави.
Дані ООН показують, що в 2021 році на Донбасі було зафіксовано всього 25 смертей, пов’язаних з конфліктом, переважно через міни і боєприпаси, що не розірвалися, що спростовує заяви про “геноцид”.
Звинувачення на адресу НАТО
Путін неодноразово стверджував, що розширення НАТО на схід загрожує безпеці Росії та що альянс нібито “обманював” Росію, не виконуючи обіцянок не розширюватися. Ці заяви були визнані такими, що вводять в оману:
Deutsche Welle зазначила, що теза Путіна про розширення НАТО не відповідає фактичній історії переговорів між Росією та Заходом, а НАТО не давало обіцянок, що юридично зобов’язують, не розширюватися.
До 2014 року (анексії Криму) співпраця між Росією та НАТО існувала, а Україна залишалася нейтральною країною, яка не прагнула до членства в НАТО.
Заперечення ударів по цивільним об’єктам
2022 року Путін заявляв, що російська армія “не завдає ударів по цивільних об’єктах” і що в цьому “немає необхідності”. Це твердження було спростовано численними свідченнями: Прикладом є удар по торговому центру у Кременчуці у червні 2022 року, де загинули мирні жителі.
Документовані випадки військових злочинів, таких як масові вбивства у Бучі, також суперечать цим заявам.
Мова на День Перемоги (9 травня 2022 року)
Виступ Путіна був присвячений переважно виправданню вторгнення в Україну, а не вшануванню ветеранів Великої Вітчизняної війни. У цій промові було виявлено численні хибні твердження, включаючи перебільшення загроз з боку України та Заходу.
Обіцянки та їх порушення
Деякі користувачі в соціальних мережах і ЗМІ вказували на невідповідності між заявами Путіна і реальними діями:
Наприклад, він обіцяв не підвищувати пенсійний вік, не оголошувати мобілізацію і не використовувати ядерну зброю, але перші дві обіцянки були порушені (мобілізація оголошена у вересні 2022 року). Заяви про те, що Росія “ніколи не нападала на Україну”, суперечать фактам анексії Криму у 2014 році, вторгнення на Донбас у 2014 році, та вторгнення 2022 року.
Інтерв’ю Такеру Карлсону (лютий 2024)
В інтерв’ю американському журналісту Такеру Карлсону Путін зробив низку історичних та політичних тверджень, які були охарактеризовані як хибні. Наприклад, видання The Insider виявило 20 неправдивих тверджень за дві години інтерв’ю, включаючи спотворення історичних фактів та поточної ситуації в Україні.
Висновок
Багато заяв Володимира Путіна з початку 2022 року, особливо стосовно вторгнення в Україну, були визнані міжнародними організаціями, експертами та ЗМІ як помилкові або маніпулятивні. Це включає твердження про “геноцид” на Донбасі, “нацистський” характер України, погрози з боку НАТО та відсутність ударів по цивільних об’єктах.