Український військовий Дмитро Демшин описав фази життя в українському місті з наближенням до нього лінії фронту.
Про це він написав у Facebook.
1. Перша фаза – коли фронт наближається на відстань 50-70 кілометрів до міста.
Тоді до міста заїжджають тилові підрозділи, життя у місті починає бити ключем, різко збільшується прибуток бізнесу та його активність.
”Це період розквіту економіки міста, стільки грошей у більшості випадків (якщо це не Харків) ці міста не бачили ніколи. Господарські магазини, магазини автозапчастин, СТО, продуктові, кафе, піцерії, суші-бари, перукарні, відділення Нової Пошти – всі вони з’являтимуться як гриби після дощу. Якщо в місті немає великого рітейлу, то паралельно зростатимуть ціни, майже на все, якщо є АТБ або “Варус”, то ціни триматимуться, але тільки до моменту, коли фронт не підійде ближче, десь на відстань 35-40 км”, — пише Демшин.
2. Фаза друга – фронт підійшов на відстань 35-40 км.
На цій фазі тилові підрозділи відійдуть далі в тил, а на їхнє місце прийдуть уже бойові.
“Разом з тиловиками поїде і ритейл, і весь ринок залишиться місцевим. Ось тоді все дійсно охрініють від заробітків. Чувак, власник двох невеликих магазинів у прифронтових селах, за три місяці пересів із Geely MK, на TLC 100, правда він продукти в магазини з РЕБом возив, але в його випадку це скоріше про передостанню стадію. Бойові підрозділи після прибуття відразу почнуть налагоджувати свій побут, оскільки більшість із них заселяться в руїни, то витрати на приведення їх у житловий стан будуть космічні, у великі будівельні магазини товар завозитимуть фурами, по кілька разів на тиждень. Звичайно, у місто прилітатиме, в основному у промзону, і в ліси і в посадки навколо міста, щоправда іноді будуть прильоти і по самому місту, але це не дуже вплине на місцевих”, — пише Демшин.
На цій фазі також зростає і корупція, оскільки через приплив грошей до бюджету місцева влада починає пиляти гроші, які витрачаються на нову дорожню розмітку, клумби, ремонт зруйнованих шкіл, до яких ніхто не ходить тощо.
[Така ситуація зараз у Запоріжжі, в деяких випадках, як у підприємстві Запорізької ОВА “Місцеві дороги Запрорізької області” не тільки гроші “пиляться” завищеними цінами та дискримінаційними тендерами, а й зарплатами – тут працівників поділили на 4 сорти – одним все, іншим нічого. І це без пояснень з початку цього року, прямо під час перевірки КРУ, яке цього “не помічає”, а Держпраці сюди на перевірку не йдуть (розслідування про незаконні невиплати премій працівникам, відсортованим за професіями та видами діяльності незабаром буде опубліковано)].
3. Фаза третя – фронт підходить на 15-20 кілометрів до міста.
Там стає небезпечно жити, кількість прильотів кратно збільшується, а FPV-Дрон часто з’являються на вулицях.
“Жителі майже всі їдуть. З місцевих тут залишаються лише кілька сотень пенсіонерів, кілька сотень ждунів і кілька сотень божевільних, які вважають, що їм нікуди їхати. Військових стає менше, тому що вони відсунули свої бази на кілометрів 10. Згодом зникають останні острівці цивілізації на кшталт магазинів”, – пише військовий.
4. Фаза четверта – до лінії фронту залишається 5-10 км.
“Місто поступово знищується ударами КАБів, РСЗВ, ракет і артилерії. Жителів, що залишилися, вивозять волонтери або поліція”, – пише військовий.
5. Фаза п’ята – до міста проникають групи росіян, починаються вуличні бої.
“Згодом у місто проникають групи противника і намагаються знайти укриття. І тоді починається наша черга зносити всі вцілілі будинки і сараї, погреби та підвали. Іноді фронт в умовах міста зсувається по кілька разів то в один, то в інший бік, додаючи руйнувань”, – пише військовий.
6. Фаза шоста — ЗСУ йдуть із міста, воно переходить під контроль росіян.
“У руїнах міста противник намагається створити логістичний центр для накопичення особового складу та ресурсів для подальших штурмів. І тоді вже ми зносимо місто КАБами, артою, РСЗВ та ракетами”, – розповідає Демшин.
7. Фаза сьома — фронт за кілька місяців-півроку відкочується далі і місто стає безпечною зоною. Але в ньому на той час вже немає придатних для житла будинків, немає інфраструктури, немає доріг, електрики, водо- та газопостачання.
”Єдине, що можна робити в цих містах, це збирати металобрухт, але це дуже ризиковане заняття, бо раптово цей брухт може вибухнути прямо в руках, і добре як тільки руки відірве, а може й півкварталу навколо”, — констатує Демшин.