Тема “китайської експансії” на російський Далекий Схід (ДС) – це одне з найбільш обговорюваних та емоційних питань у російсько-китайських відносинах. Вона поєднує історичні страхи (згадаймо “жовту небезпеку” початку XX століття), демографічні диспропорції (населення прикордонних провінцій Китаю – близько 100 млн осіб, на російською Далекому Сході – лише 8 млн) та сучасну геополітику.
З одного боку, це “повзуча” економічна та демографічна інтеграція, вигідна для Росії в умовах санкцій та війни в Україні. З іншого боку — побоювання, що Китай перетворює ДС на сировинну колонію, де Москва втрачає контроль. На основі недавніх даних (2023–2025 рр.), експансія реальна, але переважно економічна, без територіальних претензій (хоча вони є в китайському суспільстві і можуть у будь-який час бути інтегровані в політику КНР). Китай інвестує, мігранти працюють, але масштаби впливу на Росію зараз перебільшені засобами масової інформації. Економічна експансія: від торгівлі до контролю ресурсів Китай став ключовим партнером ДС після 2022 року, коли санкції Заходу змусили Росію “повернутися на Схід”. У 2024 році — торговля Росії та КНР зросла на 5,5 млн тонн, у першому півріччі 2025 року — на 36%. Китай купує ресурси за знижками (нафта, газ, вугілля), а Росія – китайські товари та технології (за повну ціну). По прогнозу фахівців китайські інвестиції в ДС досягнуть 1 трлн рублів (близько $12,6 млрд) до кінця 2025 року. Але це не рівноправне партнерство: 90% іноземних інвестицій у ДС — китайські.
З 2023 року Москва та Пекін узгодили 79 проектів на $160 млрд в енергетиці, видобутку та інфраструктурі.
Китайці орендують або купують (через підставні фірми) величезні ділянки для сої, рису та овочів. В Амурській області китайські ферми виробляють 20–30% експорту сої до Китаю. Цей показник зростає що може спричинити перспективу Китаю відмовитися від імпорту більш дорогої сої зі США. Місцеві російські жителі скаржаться: “Виїдуть китайці — ціни заростуть”, але й кажуть, що китайці – порятунок ДС від депопуляції, регіон дерусифікується.
У 2019–2023 роках зафіксовано понад 100 угод із землі у Забайкаллі та Примор’ї, де китайські компанії (типу Heilongjiang Beidahuang) інвестують $1–2 млрд. Це “м’яка колонізація”: Росія отримує робочі місця, але прибуток іде до КНР.
У лісозаготівлі та видобутку схожа ситуація. Китай контролює 70–80% експорту необробленої деревини з ДС (до 20 млн. куб. м на рік). Після підвищення російських мит у 2017–2019 роках китайські фірми перейшли на місцеву реєстрацію, будуючи заводи з глибокої переробки у Хабаровському краї – наприклад, проект “Амурський лісопромисловий кластер” (2024) з інвестиціями $500 млн. від китайської Sun Group.
Енергетика та інфраструктура. “Сила Сибіру-2” (газопровід, 2024-2025) – Китай бере 50 млрд куб. м газу на рік за зниженими цінами. 2025 року на Східному економічному форумі у Владивостоці анонсували “Тихоокеанську залізницю” для 50 млн. тонн вугілля з Якутії — в основному для Китаю. Це робить ДС “ресурсною сировинною базою” для Пекіна, де місцеві еліти (та Москва) одержують крихітки.
Українська зовнішня розвідка повідомила про Зашуланське вугільне родовище в Забайкаллі. Його розробкою займається спільне підприємство російської En+ Group Олега Деріпаски та китайської Shenhua Group. Видобуток розрахований на сто років, а російська влада надала компанії податкові пільги. З 2027 року планується транспортувати п’ять мільйонів тонн вугілля щороку до Китаю – близько 500 вантажівок на добу.
Для цього будується нова траса, яка пройде лише за 200 метрів від сільських городів, за 1,6 км від джерела мінеральної води «Ямаровка» та через ліси з рідкісними видами рослин. Попри обіцянки, робочі місця місцевим не дісталися: ключові позиції займають китайські спеціалісти. Тим часом компанія вирубує кедрові ліси, а спроби перенести трасу далі від заповідної зони гальмує бюрократія.
Демографічна експансія
“Жовта загроза” чи робоча сила? Населення ДС скорочується (з 8,2 млн у 1991 до 7,8 млн у 2025; російсько-українська війна з 2014 року і тим більше, з 2022 року прискорила цей процес – з війни дедалі менше повертається чоловіків фертильного віку), тоді як Китай просуває “переважні зони” з візами для мігрантів. Офіційно китайців у Росії – 39 тис. (перепис 2002, застаріла), але експерти оцінюють 200-400 тис., ще 1-2 млн тимчасових (робітники, туристи) від Владивостока до Уралу. Від них законно та незаконно народжуються діти, як у самих китаянок, так і у росинок, що змінює національне тло ДС.
Іркутська область активно розвиває маршрути для китайських відвідувачів, бізнесмени з КНР скуповують землю й будують готелі на узбережжі Байкалу, витісняючи місцевих підприємців та дедалі відвертіше називають озеро «своїм», пише українська зовнішня розвідка. За оцінками розвідників, на ДС вже мешкає до двох мільйонів громадян Китаю. Символ російського природного багатства – Байкал – поступово стає частиною китайських економічних інтересів.
Це “повзуча експансія”: китайці заповнюють ніші в будівництві, агросфері та туризмі, де росіяни їдуть. У 2024-2025 – прийшло ще 15-50 тис. північнокорейців (за наймом Москви), але китайці домінують: у Примор’ї 20-30% будівництва – їхні руки.
Формуються анклави, де “росіяни майже не працюють” – наприклад, у Благовіщенську (проти Хейхе) китайці тримають ринки та кафе.
37% корінних мешканців ДС бачать у цьому “експансію”, але 60% – користь (робота, товари).
До пандемії – близько 2 млн китайських туристів відвідували на рік Байкал та Владивосток. У 2023-2025 турпотік відновився на 70%, з гідами, які розповідають туристам: “Це тимчасово російська земля, раніше – китайська”. Сьогодні в Іркутську – “форпост експансії”: масово відчиняються китайські готелі та магазини.
Ще з 1860-х (Айгунський договір) китайці масово мігрували на ДС – у 1926 р. у Владивостоці їх було 22% населення. Після 1991 року почався справжній бум: китайці працюють в шахтах, на опіумних плантаціях та торгівлі.
Війна в Україні посилила залежність Росії від КНР — Китай передав РФ компоненти для дронів та танків із 2023 року на $20 млрд.
Українська розвідка повідомляла, що Китай та КНДР вже захопили 40% сходу Росії.
Китайські карти іноді показують ДС як “історично китайські” (до 1860).
Експансія Китаю з однієї сторони рятує ДВ від депресії (зростання інвестицій +5–7% ВВП у 2025), але створює залежність: відправляються дешево ресурси до Китаю, прибуток теж йде не до Росії. Приклади на кшталт ферм в Амурі чи газопроводів показують симбіоз, але з китайським домінуванням. Росія намагалася диверсифікувати (Японія, Південна Корея), але війна загальмувала цей процес.
У результаті, як сказав Путін у 2008: “Якщо нічого не робити, діти розмовлятимуть китайською”, та заявляв, що його що його онука та дочка вивчають китайську мову.
Щоб не стало пророцтвом, потрібні реформи: інфраструктура, міграційна політика та рівні угоди. Вони неможливі, поки економіка Росії налаштована на війну в Україні, в якій Путін ув’яз з 2022 року. Погнавшись за українськими територіями, Путін ризикує втратити ДС, який ризикує стати “економічною колонією” Китаю без жодного пострілу.