Застосування російськими військами тактики проникнення малими групами (зазвичай 2–10 осіб) без використання бронетехніки на фронті в Україні стало помітним з кінця осені 2024 року (листопад–грудень).
Ця зміна була викликана кількома факторами: високими втратами від українських FPV-дронів (понад 3000 танків та 9000 одиниць бронетехніки знищено або пошкоджено у 2023–2024 роках), домінуванням безпілотників на полі бою та необхідністю мінімізувати вразливість важкої техніки. Замість “м’ясних штурмів” великими підрозділами з підтримкою БМП та танків росіяни перейшли до “просочування” з використанням мотоциклів, баггі, цивільних авто або пішим порядком, під прикриттям дронів-розвідників.
З 2022 до початку 2024 років елементи інфільтрації застосовувалися локально – наприклад, ПВК “Вагнер” у Бахмуті (кінець 2022 – травень 2023) використовувала малі штурмові групи (2-5 осіб) для флангових рейдів і виснаження оборони, але з частковою підтримкою. Це було масовим: основні атаки йшли хвилями піхоти з артилерійським прикриттям. Аналогічно в Покровському напрямку взимку 2023–2024 росіяни скоротили використання броні через дрони та виснаження запасів, але тактика залишалася змішаною.
З листопада 2024 року ISW зафіксував систематичне використання неброньованих транспортних засобів (мотоцикли, легкові авто, електросамокати) для проривів у Куп’янському, Сіверському, Торецькому, Покровському та Великоновосілківському напрямках. Це стало “стандартною тактикою” – групи промацують слабкі точки, накопичуються в укриттях (лісосмуг, підвали), потім викликають підкріплення. Втрати техніки впали (видно на наведених графіках). Тактика стала домінуючою у Донецькій області (Покровськ, Селідове, Добропілля). З серпня 2025 року почастішали звіти про проникнення на 10–17 км углиб (до 100 груп на день по 3 особи на баггі) української території. У жовтні-листопаді це основний метод у Покровську: обхідні маневри для оточення, а не фронтальні атаки. Українські джерела (наприклад, оператор дронів Дімко Жлутенко) називають це “головною тактикою”, що сіє хаос і змушує перекидати резерви.
Малі гурти, які ще рік тому критикувалися і навіть висміювалися українськими блогерами, складніше засікти дронами. Якщо ж дрони засічуть, невисока ймовірність, що наважаться витратити один дрон на один мотоцикл або одного солдата замість одного танка, особливо якщо дрони в дефіциті. Малі піхотні групи дозволяють обходити “зони смерті” (розширені до 5-10 км через БПЛА). Росія компенсує дефіцит піхоти числом (вербують 30–40 тис. на місяць), використовуючи “хвилі” для виснаження ЗСУ.
Така тактика виявилася ефективною (видно із графіків).
З травня суттєво зросла площа захоплених територій Росією. Це пов’язано не лише з обходом українських укріплень зі сходу в районі Гуляйполя, а й з тактикою просочування малих груп, яку широко запровадили росіяни замість лобових “м’ясних штурмів”.
Орієнтовні розрахунки ZpTown показують, що навіть при постійному наборі 35 тисяч новобранців на місяць і падінні втрат на фронті зросла кількість російських військових з 695 тисяч у липні поточного року до 708 тисяч на сьогодні.
З травня різко знизилися втрати російської бронетехніки на фронті через скорочення її застосування майже нульових значень. Зниження кількості бронетехніки лінії фронту означає виснаження запасів, накопичення для потужного прориву у майбутньому і стало ознаменуванням еволюції бронетанкової війни у дронову.
Графіки ефективності втрат живої сили та бронетехніки за захоплення одного квадратного кілометра української території вказують на різке зростання ефективності російського наступу, що потребує значно менших ресурсних витрат, ніж це було до травня 2025 року.
Україна вимагає швидкого реагування на тактику росіян з одночасним нарощуванням чисельності її армії, але дефіцит піхоти (ЗСУ поступаються за чисельністю) створює “сіру зону” фронту, деякі ділянки якої утримуються лише за рахунок дронів – вони і прориваються росіянами. ЗСУ адаптуються: організовують більше опорних пунктів, використовують контрдрони, але це розтягує сили.
Еволюція війни відображає загальний тренд: війна дронів робить класичні танкові прориви архаїчними, впроваджує “дифузію військ” (множинні мікропроникнення). Але успіх боїв залежить від поповнення піхоти, різкого зростання дронів на лінії фронту.
Слід мінімізувати витрати на утримання громад, спрямувавши весь ресурс, що звільнився, на потреби фронту. Боротьба з корупцією має бути більш жорсткою і безкомпромісною.
Як організувати протидію малим піхотним групам супротивника?
Протидія тактиці «просочування» малими піхотними групами (2–12 чол., мотоцикли/баггі/пішки, без броні, часто вночі) — це головне завдання ЗСУ на всіх напрямках від Куп’янська до Запоріжжя.
Нижче зібрані прийоми та системи, що реально працюють у 2025 році, і які вже дають результат (за відкритими доповідями ЗСУ, OSINT та західних інструкторів).
1. Перетворити «сіру зону» на «вогневу зону»
Малі групи виграють, бо фронт став «пористим». Завдання – зробити будь-яке проникнення на 3-7 км. вперед смертельно дорогим для противника.
Захист:
0-2 км. “Павутина” мін + дистанційні мінні поля (RAAM, “Пелюстки”, дрон-міна) + “розумні” міни з сейсмікою (українські “Полювання”) – зростання втрат РФ на мотоциклах у 3-5 разів.
1-4 км. Постійне FPV-патрулювання (рота з 12-18 дронів на 5-7 км фронту, з тепловізорами) + дрон-камікадзе на підхваті – 60-70% всіх знищених груп.
2-7 км. Акустична розвідка (українські «Січ», польські Hornet) + сейсмічні датчики + тепловізійні вишки – виявлення 80–90% груп, які намагаються проникнути вночі та у світлий час доби.
3-10 км. Мобільні сили швидкого реагування (QRF-групи) (2-3 пікапа з 12-18 бійцями + 4-6 FPV + міномет 120 мм) + артилерія на виклик для удару по скупченням накопичення.
2. Найефективніші «вбивці» малих груп прямо зараз (листопад 2025):
FPV-дрони з тепловізором (вночі) – ловлять одиночні мотоцикли та піших на дистанції 4–6 км (перевірено у Куп’янську, Торецьку, Покровську). Потрібна необмежену кількість FPV-дронів.
Дрони-«вампіри» (важкі коптери) – скидають протитанкові міни ТМ-62 або ручні гранати РГД-5 з висоти 200–300 м прямо в лісосмугу (перевірено у Кураховому, Вугледарі).
12,7-міліметрові кулемети (краще на автоматичних дистанційно-керованих турелях) на вишках + тепловізори. Прострілюють «зеленку» на 1,5–2 км (степові ділянки на Запоріжжі, опорники Донецької області). Наприклад, автоматичні турелі з ШІ (українські «ШаБля», «Трембіта») – реагують на рух швидше за людину.
Дистанційні мінні загородження (дрони-розмінувальники навпаки, при закиданні диверсійних груп) – за 5-10 хвилин перекривають напрямок після виявлення
Нічні рейди «мисливців» (діверсійни групи 4–6 чол. з тепловізорами і глушилками) – виходять у тил і знищують групи противника, що накопичилися, до атаки (показали себе в Авдіївці, Бахмуті).
3. Організація на рівні батальйону/бригади (рекомендовано Генштабом ЗСУ восени 2025 р.):
Одна дрон-рота (40-60 операторів) на 6-8 км фронту цілодобово.
3–4 мобільні QRF-групи (по 12–18 чол.) на БТР/M1224/MaxxPro із тепловізорами.
Мережа акустичних датчиків кожні 700-900 м.
Постійний «вогневий черговий» 120-мм міномет + 1–2 РСЗВ «Буревій» на напрямку.
Щоденне мінування сірої зони дронами (не менше 200-300 хв на добу на 10 км).
4. Що точно НЕ працює у 2025 році:
Суцільна лінія окопів без датчиків і дронів — малі піхотні групи їх обминають.
Великі бронегрупи, що відправляються на перехоплення, – відразу знищуються дронами, пордобними Lancet і артилерією.
Тільки денна активність – 70% проникнень здійснюється вночі.
Командир опорника повинен дотримуватися таких правил, які реально рятують життя:
Тепловізійна вежа або щогла висотою 10-15 м – обов’язково.
2–3 FPV-оператора на позиції із графіком чергування 24/7.
Радіозв’язок із сусідами та QRF – не довше 5 хвилин реакції.
Мінування всіх доріг та стежок у радіусі 2–3 км кожні 3–4 дні.
Нічний «мисливський» патруль 4–6 осіб із тепловізорами та ПТРК.
Якщо це все є — втрати малих груп противника зростають у 5–8 разів за мінімізації власних втрат. Саме тому на дільницях, де ЗСУ встигли розгорнути таку систему (наприклад, 79 ОДШБр під Кураховим або 110 ОМБр під Торецьком), просування РФ з вересня 2025 р. майже зупинилося, незважаючи на чисельну перевагу.