З листопада 2025 року президент США Дональд Трамп посилив тиск на Київ, вимагаючи ухвалити 28-пунктний план врегулювання конфлікту з Росією до Дня подяки (27 листопада), дати, яку святкують у США. Цей план, розроблений у секретних переговорах за участю Москви, передбачає значні поступки з боку України: передачу Криму і Донбасу Росії, обмеження української армії до 600 тис. осіб, відмова від вступу до НАТО (з фіксацією в Конституції) і зняття санкцій з РФ в обмін на “гарантії безпеки” лише на 10 років. Трамп попереджає, що без згоди Україна “втратить території в короткий термін” і позбудеться американської допомоги, розвідки та зброї.
Це не просто дипломатія, а жорсткий ультиматум, що спричинив шок у ЄС та Києві, який вимагає підписання Україною капітуляції перед Росією.
Жорстка постановка Трампом питання відбиває його передвиборчі обіцянки “Америка насамперед” – пріоритет національних інтересів США над підтримкою України.
1. Трамп неодноразово обіцяв завершити війну “за 24 години” під час кампанії 2024 року, позиціонуючи себе як “миротворця”, на відміну від Байдена. План — це виконання: він бачить у затяжному конфлікті провал демократів і хоче “перемогу” для свого іміджу. Як зазначив Трамп в інтерв’ю: “Я закінчу цю прокляту війну і ніхто не постраждає так, як зараз”. Тиск на Україну — спосіб реалізувати обіцянку, навіть якщо вона потребує компромісів та великих поступок агресору з боку жертви, незважаючи на те, що це руйнує нинішній світоустрій і відкриває “скриньку Пандори” для режимів, які бажають поживитися чужими територіями чи ресурсами.
2. Трамп вважає допомогу Україні (понад $175 млрд з 2022 року) “нескінченною витратою”, що відволікає від внутрішніх потреб (кордон з Мексикою, інфраструктура). План мінімізує майбутні витрати: гарантії безпеки — не прямі війська НАТО, а регіональні альянси. Білий дім наголошує: “Це забезпечить міцний світ без трильйонів доларів для американських платників податків”. Більшість Республіканців MAGA у Конгресі підтримують таку політику Трампа, блокуючи нові пакети допомоги.
3. Трамп бачить Росію як “другорядну загрозу” порівняно з Китаєм. Затяжна війна в Європі “приковує” ресурси США, послаблюючи позиції в Індо-Тихоокеанському регіоні. План звільняє Вашингтон: “Якщо Україна не підпише, ми зосередимося на справжніх проблемах, таких як Пекін”. Це висловлюється в його доктрині – переговори з Путіним (з яким у Трампа “хороші відносини”) як інструмент послаблення осі “Москва-Пекін”.
4. У США зростає втома від війни: опитування показують, що 55% американців за переговори. Трамп використовує це для консолідації бази – республіканці звинувачують Зеленського в “невдячності”. Паралельно тиск на ЄС: план вимагає від Європи фінансових гарантій Україні, щоби США “вийшли з гри”. Зеленський назвав план “чесним”, але зазначив: “Ми не можемо прийняти його за будь-яку ціну, це зрада”. ЄС чинить опір, бачачи в ньому “капітуляцію”.
5. Представлений Україні план Трампа, написаний руками Віткоффа-Дмитрієва, неповний: немає чітких механізмів, і Путін уже відреагував скептично, вимагаючи “більше”. Експерти (Atlantic Council) попереджають: це може спровокувати ескалацію, оскільки Росія напевно порушить гарантії в найближчому майбутньому, адже цілі Путіна із захоплення всієї території України нікуди не подінуться. Для України результат реалізації цього плану — втрата 20% території та суверенітету, що Зеленський не зможе “продати” суспільству. Трамп ігнорує це, фокусуючись на “мирі за всяку ціну” як на своєму досягненні.
Ключові пункти 28-пунктного плану Трампа та наслідки:
1. Визнання Криму/Донбасу російськими – втрата Україною 15–20% земель разом із ресурсами.
2. Заборона вступу України до НАТО, фіксація цього в Конституції України – обмеження безпеки.
3. Ліміт армії в 600 тис. осіб, демілітаризація – слабкість перед подальшими російськими загрозами.
4. Гарантії безпеки США для України на 10 років, аналогічні статті 5 Північноатлантичного договору – по-перше, ніхто реально не знає, як працює ця стаття, оскільки вона працювала лише 1 раз після 11 вересня 2001 року після серії терактів на США – тоді слабші “вписалися” за сильного проти без’ядерних терористів. Якщо потрібно “вписатися” проти ядерної Росії, це може закінчитися лише нотами протесту та заклопотаності. Ці гарантії є непереконливими.
Підхід Трампа – суміш прагматизму та популізму: він вирішує проблеми США, але ризикує довгостроковою стабільністю Європи. Для Києва альтернатива — втрата підтримки, що посилює дилему. Тренд залежить від реакції Путіна та ЄС; якщо план провалиться, Трамп може запровадити повні санкції на допомогу Україні.
У квітні-травні 2025 року Трамп уклав з Україною ресурсну угоду, яка відкриває США доступ до українських корисних копалин, зокрема рідкоземельних матеріалів. Тоді Трамп охарактеризував цю угоду так: “Ми отримаємо ресурси, які Китай зараз монополізує”, не даючи жодних реальних гарантій безпеки.
Росія захопила частину українських територій, де є пристойні розвідані поклади рідкоземів у Донецькій області. Ключовий інцидент — червень 2025 року: війська РФ взяли село Шевченко, а з ним – одне з найбільших у Європі родовищ літію, незважаючи на запеклий опір ЗСУ. Після цього Трампу стало байдуже, чия це територія, адже росіяни обіцяли йому торгувати зі США ресурсами за допомогу в підкоренні України. Бачачи, що Україні не вдається повернути Донбас, фокус Трампа змінився на: «Ми отримаємо ресурси, які Китай зараз монополізує», а «Хто видобуває – не має значення, головне – стабільність і торгівля».
Україна де-юре володіє 22 з 34 критичних мінералів ЄС (включаючи рідкісноземельні), і багато (літій, титан, графіт) — на Донбасі. До листопада 2025 року РФ контролює приблизно 25% українських запасів рідкоземів, що посилює її як постачальника (хоча виробництво поки що низьке).
Наявність перспективних ресурсів на Донбасі, можливо, стала поштовхом для початку повномасштабної агресії Путіна. Росыйського диктатора цілком влаштовує тримати Росію сировинним придатком планети. Трамп публічно зазначив: “Ресурси Донбасу – це золото для Америки, і війна їх руйнує”.
Захоплення родовищ зробило Україну менш привабливим партнером із видобутку, а Росію — потенційним (якщо зняти санкції).
У 28-пунктному плані Трампа є положення про “довгострокове економічне співробітництво” з Росією щодо “енергії, природних ресурсів та інфраструктури”, включаючи рідкісноземельні матеріали.
Запрошення Росії до G8 призведе до “поступового” зняття санкцій, а США отримують “гарантії доступу” до видобутку на “стабільних територіях” (читай: окупованих). Кремль підтвердив: “Ми готові до партнерства у ресурсах, якщо Захід визнає реалії”.
Зеленський назвав цинічний план Трампа “важким вибором: гідність чи партнерство”, маючи на увазі тиск саме за ресурсами.
Аналітики (Carnegie) зазначають: Трамп “не проти російського контролю, якщо це принесе США літій та рідкоземи дешевше, ніж із Китаю”.
План вимагає від України визнати Крим та Донбас “російськими” (або “нейтральними зонами” під контролем РФ) – саме таке становище відкриє для США співробітництво щодо ресурсів на окупованих територіях.
Слова Трампа «Для нас головне — ресурси, не прапори», знаходить у його плані реальний сенс.