На Гуляйпільському напрямку (у смузі російської 5-ї ЗВА) продовжуються запеклі бої між дрібними піхотними групами та підрозділами обох сторін у тактичній зоні, вельми «рясно» інфільтрованих у бойові порядки один одного. По суті, жодна із сторін суттєвого просування головними силами своїх передових частин та підрозділів не має.
Український військовий оглядач Костянтин Машовець опублікував свій огляд подій на Гуляйпільському напрямі у Запорізькій області.
Він зазначив, що на ділянці від Добропілля до Луговського спостерігаються численні «проникнення» малих піхотних (штурмових) груп противника в бойові порядки передових частин та з’єднань ЗСУ, а також утримання українськими військами окремих позицій та рубежів у тактичній глибині передових частин та з’єднань російських військ.
Найзахідніше російське «проникнення» малих піхотних груп фіксуються в районі Воздвижівки та південніше Новоселівки. У свою чергу, найсхідніші позиції, які утримують ЗСУ – невелика ділянка на західній околиці Гуляйполя (в районі вулиці Вербової), в районі села Зелене та трохи на захід від Оленокостянтинівки.
Бойові дії «фрагментувалися» до перманентних боїв і сутичок малих піхотних груп за окремі опорні пункти, укриття, будівлі, ділянки лісопосадок, без участі більш-менш великих тактичних підрозділів рівня взвод-рота-батальйон. Насправді, конкретні бойові дії ведуться силами штурмових піхотних груп, але досить рідко. В основному діють групи по 2-4 військовослужбовці, рідко коли можна побачити 5-6, а тим більше, 8-10.
Основний сенс дій російських груп – просунуться максимально непомітно для українських військових, якнайглибше в його бойові порядки, знайти там укриття та його утримувати до підходу підкріплення. У свою чергу, піхотні групи ЗСУ, що залишаються в глибині бойових порядків російських військ, крім банального прагнення вижити, намагаються блокувати просування піхоти супротивника у своєму секторі, попутно намагаючись відтягнути на себе якусь частину сил і засобів супротивника, і стримати таким чином просування основних сил його передових підрозділів.
Загалом можна констатувати, що в оперативно-тактичному відношенні наступ російської 5-ї ЗВА, по суті, «сильно сповільнився», якщо не говорити про його зупинку. Так, окремі штурмові групи зі складу її передових частин та підрозділів продовжують просуватися вперед (а точніше – «пролазять у міжпозиційні простори»), проте з таким темпом, який вважати повноцінним оперативно-тактичним наступом навряд чи можливо, по 3-4 кілометри за 2-3 тижні. Наприклад, для проникнення російських штурмових груп на відстань у 7,5 км (від Мирного в бік Новоселівки) знадобилося 1,5 місяця, для «просочування» вздовж дороги на Оріхів (від Гуляйполя до Гуляйпільського), це приблизно 12 км, російської штурмової піхоти. Тим більше, що йдеться не про основні сили передових частин і з’єднань противника, а лише про його окремі малі піхотні (штурмові) групи. Але, в цілій низці випадків, цих «інфільтрантів», що навіть встигли десь «закріпитися» в найближчому тилу передових українських частин і підрозділів, українці все ж таки часто успішно «зачищають». Наприклад, зважаючи на все, кілька таких російських груп було ліквідовано протягом попереднього тижня в районі Верхньої Терси, Криничного та Святопетрівки.