Російські війська силами 5-ї загальновійськової армії (ЗВА), частиною сил 36-ї та 35-ї ОА, 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд) і 40-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп) продовжують свої спроби наступати по спільному напрямку навколо Гуляйполя основними силами в район на північний схід від Оріхів (умовно Омельник – Широке – Єгорівка – Червона Криниця), а також намагається відновити становище своїх передових частин та підрозділів по річці Гайчур, на північ від Гуляйполя.
Про це йдеться у дописі військового оглядача Костянтина Машовця.
Машовець зазначив, що на даний момент просування противника в смузі його 5-ї ЗВА істотно сповільнилося, і за великим рахунком – зупинилося на більшості ділянок напрямку. У зв’язку з чим, командування цієї російської армії, очевидно, більше турбуватиме закріплення його передових штурмових груп, яким вдалося раніше досягти численних «проникнень» у бойові порядки передових українських частин і підрозділів на ділянці від Нового Запоріжжя до району на південний захід від Чарівного, ніж продовження наступу.
У зв’язку з цим, варто зауважити, що в смузі своєї 5-ї ЗВА противнику вдалося просунутися на захід від річки Гайчур своїми основними силами лише на ділянці Зелене – Гуляйполе, проте повністю відновити положення своїх частин та підрозділів по цій річці на ділянці на північ від села Зелене – йому поки не вдається.
Поточна ситуація на Гуляйпільському напрямі характеризується своєрідним процесом активної «фрагментації» спроб наступу російської 5-ї ЗВА у тактичній зоні. По суті, воно «виродилося» в серію перманентних боїв і сутичок малих піхотних груп протилежних сторін за окремі позиції, опорні пункти, укриття, будівлі та посадки, які займають сторони в смузі шириною від 5,5 до 20 км, що простяглася вздовж формальної лінії бойового зіткнення (ЛБЗ), до об’єднання району Луговського на півдні. Що, у свою чергу, призвело до «багатого перемішування» бойових порядків передових російських та українських частин та підрозділів, які змушені вести бойові дії силами своїх окремих піхотних груп у режимі блокування, часто без взаємодії з основними силами, без флангового взаємозв’язку тощо.
Противник намагається наступати (іншими словами, “проникати”) досить дрібними піхотними (штурмовими) групами (найчастіше по 3-4 віськовослужбовці, рідше до 5-6, і лише іноді більшими групами – до 8-10 бойовиків), в основному через так звані “міжпозиційні простори”, які на цьому напрямі не прикриті чи слабко прикриті передовими підрозділами ЗСУ.
Проте інтенсивність навіть таких спроб «наступу розсипом» у смузі 5-ї ЗВА протягом звітного періоду суттєво знизилася. Відповідно, вийти на рубіж Верхня Терса – Гуляйпільське (тобто виконати найближче завдання своїх передових частин та підрозділів на цьому напрямі), діючи їх основними силами, російська 5-та ЗВА поки що не може. Також як і зайняти рубіж Варварівка – Радісне, вздовж річки Гайчур та дороги Гуляйполе – Покровське.
У цьому сенсі противнику вдалося лише «інфільтрувати» за вказаними напрямками цілу низку своїх малих піхотних груп, змушених там швидше виживати, ніж думати про якесь подальше просування. Найбільш західні такі групи противника відзначаються в районі Новоселівки, на захід від Чарівного та в районі Воздвиживки. Найпівнічніші – в районі Зарічного та Нового Запоріжжя. На даний момент суттєво наростити свої зусилля за цими напрямками та дільницями противник, судячи з усього, поки що не може (ну чи не хоче). Відповідно, і просування своїми основними силами практично немає.
У свою чергу, українські підрозділи, внаслідок численних «проникнень» малих груп противника, змушені продовжувати утримувати низку позицій та опорних пунктів, по суті, у глибині бойових порядків супротивника (за фактом, в оточенні або напівоточенні). Наприклад, у районі Залізничного, Гуляйполя, Зеленого, Варварівки та на захід від Солодкого, досить суттєво ускладнюючи та ускладнюючи противнику таким чином процес посилення та підтримки його передових піхотних груп «інфільтрації».
Іншими словами, в оперативно-тактичному відношенні наступ російської 5-ї ЗВА УВ «Схід» і наданих їй сил та засобів – «видихнулося», розпавшись на численні бої дрібно-тактичного значення на більшості ділянок її смуги, замість акцентованого наступу у бік Оріхова зі сходу. Та й те, протягом останніх 2-3 тижнів, активність малих піхотних (штурмових) груп противника, які вже зуміли «інфільтруватися» в бойові порядки передових українських частин і підрозділів на цьому напрямі, явно дещо знизилася.
Причому це сталося незважаючи на те, що російське командування зуміло сконцентрувати в смузі 5-ї ЗВА, найпотужнішої армії УВ «Схід», для наступу в бік Оріхова вельми значні сили та засоби, різко наростило на цьому напрямі використання своєї бойової авіації, яка застосовує досить активно КАБи, артилерію та безпілотники.
У цьому сенсі варто зауважити, що завдяки саме останнім двом факторам (КАБам і БПЛА) противнику досі і вдавалося домагатися всіх цих численних «проникнень» у смузі своєї 5-ї ЗВА.
Що стосується подальших (оперативно-тактичних) перспектив наступу російської 5-ї ЗВА, зокрема зі сходу у бік Оріхова, то на даний момент вони виглядають досить спірними. Принаймні через два фактори, зокрема:
– Перший фактор. Російська 5-та ЗВА, як найпотужніша армія УВ «Схід», споживає за добу безліч (у сенсі, цілу прорву) предметів матеріально-технічного забезпечення (МТЗ). Починаючи з палива та боєприпасів, закінчуючи водою (що, на даний момент, для неї дуже актуально через літню спеку). Цифри добової потреби в предметах МТЗ цілої армії (що має у своєму складі не «новодельну», а «стару» кадрову повноцінну мотострілецьку дивізію, з трьома мотострілковими і одним танковим полком плюс дві розгорнуті мотострілкові бригади і цілий ряд засобів посилення) виглядають переконливо.
За «голодною» нормою (при веденні армією бойових дій досить низької інтенсивності) У ДОБУ їй треба від 650 до 800 тонн різних вантажів, а «на максимумі» (тобто при веденні армією широкомасштабного наступу), їй може знадобитися У ДОБУ від 2850 до 3000 тон вантажів!
Крім того, слід пам’ятати, що все оперативне МТЗ російської 5-ї ЗВА «висить» на кількох комунікаціях. Зокрема, це такі маршрути:
– Донецьк – Курахове – Велика Новосілка – Гуляйполе;
– Маріуполь – Бердянськ – Кам’янка – Федорівка – Гуляйполе;
– Маріуполь – Розівка – Старомлинівка – Гуляйполе;
– Маріуполь – Бердянськ – Кам’янка – Кінські Роздори – Пологи – Гуляйполе.
Причому всі ці комунікації, за винятком першої, «стартують» від тієї самої дороги М-14 (або на окупаційний манер – Р-280), яка нині перебуває під вельми «щільною» увагою дронів СОУ. У зв’язку з цим існує вельми значна ймовірність зниження в найближчому майбутньому обсягів та кількості предметів постачання, що доставляють на добу для потреб саме 5-ї ЗВА, не кажучи вже про різного роду переміщення (перегрупування) більш-менш помітних російських формувань з її складу на цьому напрямі.
Цей чинник, сам собою, здатний значно вплинути на рівень боєздатності елементів і з’єднань російської 5-ї ЗВА, і навіть оперують до її смузі додаткових зусиль і коштів. А відповідно – на їхню здатність підготувати, організувати та провести щось наступальне, за своїм масштабом, більше, ніж «піші» або «легкомоторні» наскоки дрібно-тактичного рівня.
– Другий фактор, який викликає скептицизм щодо можливості 5-ї ЗВА продовжувати наступати всією своєю «масою» по всій своїй смузі, це очевидно, що тривають у смугах сусідньої з нею 36-ї ЗВА і протилежної по флангу 29-ї ЗВА контратакуючі дії ЗСУ.
За деякими відомостями, передові українські підрозділи поступово таки підходять до Успенівки та Нововасилівського з північного заходу, а також близькі до прориву з кордону Тернове – Березове у бік Темирівки (з огляду на той факт, що передові українські піхотні групи вже перебувають у районі Новомиколаївки).
А це означає, що цей перший маршрут оперативного МТЗ 5-ї ЗВА, який «стартує» не від Азовського узбережжя, а від Донецька (через Велику Новосілку), ВЖЕ знаходиться під досить щільним вогневим контролем ЗСУ.
Крім того, цілком очевидно, що російське командування УВ «Схід» за таких умов явно не зможе ОДНОЧАСНО організувати наступ на своєму лівому фланзі (смуга 5-ї ЗВА) та спробувати утримати позиції по центру своєї операційної зони та на її правому фланзі (відповідно, смуги 36-ї та 29-ї ЗВА). Принаймні, для цього йому потрібно НЕ ТІЛЬКИ «пара батальйонів морської піхоти», а явно щось більше. Діюча на стику 36-ї та 29-ї ЗВА 120-а дивізія морської піхоти (дмп), у цьому сенсі, на даний момент – явно рішення лише тимчасове (втім, так само, як і передача в оперативне підпорядкування 29-ї ЗВА частини сил 90-ї танкової дивізії зі складу УВ «Центр»). Йому явно доведеться пускати в хід свої «резервні бригади» зі складу 35-ї ЗВА, які, отже, вже наполовину втягнуті в бої як у смузі 5-ї ЗВА, так і в смузі 36-ї ЗВА. Тому доведеться вибирати «щось одне».
Російське військове командування стратегічного рівня протягом літа-осені, явно намірилося «покінчити» зі Слов’янсько-Краматорською агломерацією (а ще воно має намір «повернутися до питання Куп’янська», різноманітно «повклинюватися» в українське прикордоння в Сумській, Харківській та, можливо, Чернігівській областях). А це означає, що “зайвих”, які “завалялися”, стратегічних резервів для амбітного командування УВ “Схід”, як, втім, і всієї Південної операційної зони, у нього навряд чи знайдеться в потрібній кількості.
Тому ворогу доведеться «вишукувати внутрішні резерви», якщо у них виникне гостре бажання наступати на Оріхів і далі, на Запоріжжя.
Причому вся ця не дуже «приємна» для командування УВ «Схід» ситуація стала результатом його досить суттєвої помилки, допущеної ним у процесі планування та проведення своїх попередніх наступальних дій взимку – навесні цього року.
Читайте також: Україна зі зростаючою силою знищує логістику росіян у Криму – ось що буде далі