Довгий час здавалося, що війна на виснаження між Україною та Росією, населення якої в п’ять разів перевищує її, може закінчитися лише одним способом. Але розхвалений російський наступ на Харків на півночі, який почався в травні, закінчується. Його успіхи в інших місцях, особливо в регіоні Донбасу, були як стратегічно незначними, так і досягнутими лише величезною ціною. Зараз питання не в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, а в тому, як довго Росія зможе підтримувати поточний темп операцій.
Ключове питання не в бійцях. Росія, здається, може продовжувати знаходити ще 25 000 або близько того солдатів щомісяця, щоб утримувати близько 470 000 людей на фронті, хоча їй доведеться платити за них більше. Також зростає виробництво ракет для ураження української інфраструктури. Але незважаючи на всі розмови про те, що Росія перетворилася на воєнну економіку, де близько 8% її ВВП витрачається на військові витрати, вона здатна компенсувати свої приголомшливі втрати танків, броньованих машин піхоти та артилерії лише шляхом вилучення зі сховищ і модернізації запасів, створених за радянської епохи. Хоча ці запаси величезні, вони не нескінченні.
За даними більшості розвідок, за перші два роки війни Росія втратила близько 3000 танків і 5000 іншої бронетехніки. Oryx, голландський розвідувальний сайт із відкритим джерелом, називає кількість втрат російських танків, для яких він має фото- чи відеодокази, у 3235, але припускає, що фактична цифра «значно вища».
Читайте також: Коли закінчиться російська артилерія
Олександр Гольц, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, каже, що Володимир Путін має дякувати старому політбюро за величезні запаси зброї, створені під час холодної війни. Він каже, що радянські керівники знали, що західна військова техніка набагато досконаліша за їх власну, тому обрали масовість, випустивши тисячі бронетехніки в мирний час на випадок війни. До розпаду Радянського Союзу, каже Гольц, у нього було стільки ж бронетехніки, скільки у всьому світі разом узятих.
The Economist
Коли тодішній міністр оборони Росії Сергій Шойгу в грудні 2023 року хвалився, що протягом року було поставлено 1530 танків, він не сказав, що майже 85% з них, згідно з оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лондонського аналітичного центру, були не новими, а старими танками (переважно Т-72 , також Т-62 і навіть деякі Т-55, випущені відразу після Другої світової війни), які було вилучено зі складу та вимито та очищено.
З моменту вторгнення на передову було відправлено близько 175 досить сучасних танків Т-90М. За оцінками IISS, річне виробництво цього року може наблизитися до 90. Однак Майкл Джерстад, аналітик IISS, стверджує, що більшість Т-90М насправді є модернізацією старих Т-90А. Оскільки ці цифри зменшуються, виробництво новостворених Т-90М цього року може становити не більше 28. Павло Лузін, експерт з російського військового потенціалу вашингтонського Центру аналізу європейської політики, вважає, що Росія може будувати лише 30 абсолютно нових танків на рік. Коли минулого року українці захопили нібито новий Т-90М, то виявили, що його гармата 1992 року виробництва.
Пан Лузін вважає, що здатність Росії будувати нові танки чи БМП, або навіть відновлювати старі, ускладнюється труднощами з отриманням компонентів. Склади компонентів для виробництва танків, які перед війною призначалися для використання в 2025 році, вже піддалися рейдам, тоді як важливе обладнання, таке як підігрівачі палива для дизельних двигунів, високовольтні електричні системи та інфрачервоні тепловізори для ідентифікації цілей, все було раніше імпортовано з Європи; зараз їх продаж заблокований санкціями. Також обмеженням є відсутність якісних шарикопідшипників. Іноді доступні китайські альтернативи, але кажуть, що вони не відповідають попереднім стандартам якості.
Це не єдині проблеми, коли справа доходить до створення нової бронетехніки або спроби модернізації старої. Виробництво феросплавів фактично скоротилося за останні два роки, каже Лузін. Більшість зварювальних робіт на збройових заводах все ще виконується вручну, і, незважаючи на те, що заводи нібито працюють у три зміни, Лузін каже, що підприємствам важко набрати достатню кількість працівників. Вони також значною мірою залежать від верстатів, імпортованих багато років тому з Німеччини та Швеції, багато з яких зараз старі та їх важко обслуговувати.
Крім того, старий радянський ланцюжок постачання озброєнь більше не існує. Україна, Грузія та Східна Німеччина були важливими центрами радянського виробництва зброї та компонентів. За іронією долі, основним виробником башт для танків Т-72 був Харків. Кількість робітників у військово-промисловому комплексі Росії також різко скоротилася, каже Лузін, приблизно з 10 мільйонів до 2 мільйонів, без будь-яких компенсуючих кроків у автоматизації.
Ще одне занепокоєння – виробництво артилерійських стволів. Наразі за допомогою Північної Кореї Росія, здається, має достатньо снарядів, ймовірно, близько 3 мільйонів цього року — достатньо, щоб перевершити українців донедавна принаймні 5:1, а подекуди й набагато більше. Але недоліком такої високої скорострільності є знос стволів. У деяких дуже спірних районах стволи гаубиць потребують заміни лише через кілька місяців.
Проте, каже Лузін, є лише два заводи, які мають складні роторні кувальні машини австрійського виробництва (останній був імпортований у 2017 році), необхідні для виготовлення поковок для стволів. Кожен може виробляти лише близько 100 поковок на рік, у порівнянні з тисячами необхідних. Росія ніколи не виготовляла власних ковальських машин – вона імпортувала їх з Америки в 1930-х роках і пограбувала з Німеччини після Другої світової війни.
Читайте також: Коли закінчиться російська бронетехніка
Рішенням було канібалізувати стволи старої буксируваної артилерії та встановити їх на самохідні гаубиці. Річард Верекер, аналітик відкритих джерел, вважає, що до початку цього року було вилучено близько 4800 стволів. Як довго росіяни зможуть продовжувати це робити, залежить від стану приблизно 7000 стволів, які могли залишитися на складах. Джерстад каже, що з реактивними системами залпового вогню, такими як ТОС-1A, вичерпання ресурсу ствола вже означало набагато коротші залпи вогню.
Але найбільша проблема виникає з танками та бойовими машинами піхоти, які все ще мають вирішальне значення для будь-яких масштабних наступальних наземних операцій. Незважаючи на те, що IISS підрахував, що в лютому цього року Росія могла мати близько 3200 танків на складах, Джерстад каже, що до 70% з них «не зрушили з місця з початку війни». Велика частина Т-72 іржавіла на відкритому повітрі з початку 1990-х років і, ймовірно, перебуває в дуже поганому стані.
І Гольц, і Лузін вважають, що за нинішніх темпів вибуття російські танки і машини піхоти зі зберігання досягнуть «критичної точки виснаження» до другої половини наступного року. Ґєрстад дає ще кілька місяців. Але росіяни не захочуть досягти краю обриву, коли у них раптом буде дуже мало нових танків для відправки на фронт. Новий міністр оборони Андрій Бєлоусов, схоже, зосереджений на нарощуванні виробництва безпілотників.
Якщо нічого не зміниться, до кінця цього року російським військам, можливо, доведеться змінити свою позицію на набагато більш оборонну, каже Джерстад. Це навіть може стати очевидним до кінця літа. Зацікавленість Путіна в тимчасовому припиненні вогню незабаром може зрости (ми це бачимо з обробки російськими функціонерами американського президента Трампа: зараз у Росії та трампістської Америки збіглися тактичні інтереси – першим необхідне перемир’я для поповнення запасів та армії, а другій потрібне укладання миру між РФ та Україною за всяку ціну, щоб Трамп міг звітувати перед виборцями про виконання своєї передвиборчої обіцянки), – ZpTown).
The Economist