Позиція американського президента Дональда Трампа на російсько-українському переговорному треку у 2025 році не є повністю нейтральною, оскільки вона відображає його прагматичний підхід, пріоритети нової зовнішньої політики США та певні політичні інтереси.
Трамп неодноразово заявляв про бажання досягти припинення конфлікту, розглядаючи це як одну зі своїх передвиборчих обіцянок. Його риторика підкреслює дипломатичний підхід та прискорення переговорів, що може інтерпретуватися як спроба зайняти посередницьку роль. Однак це прагнення часто супроводжується тиском на обидві сторони, що не сприймається як нейтральне.
Критична риторика на адресу України: Трамп публічно критикував Володимира Зеленського, звинувачуючи його в недостатній подяці за допомогу США, неефективному управлінні або навіть у розв’язанні цієї війни (хоча вся планета бачила заяву Путіна 24 лютого 2022 року про початок цієї війни, яку він назвав “спеціальною військовою операцією”, терміном) якого на той момент не існувало у юридичних документах РФ; ця заява була підкріплена одночасним з нею масовим ракетно-бомбовим ударом по Україні та введення військ на її суверенну територію). Такі заяви Трампа, а також загрози скоротити військову допомогу або вимагати економічних поступок (наприклад, по рідкісноземельних металах), вказують на схильність чинити більший тиск на Київ, ніж на Москву, що підриває нейтральність і викликає сумнів, чи не перейшла трампівська Америка на бік жорстокого агресії?
Діалог із Росією: Трамп активно взаємодіє з Володимиром Путіним, включаючи телефонні розмови та переговори через посередників. Він висловлював думку, що Росія готова до миру, і пропонував такі заходи, як тимчасове перемир’я чи зняття деяких санкцій (наприклад, з Россільгоспбанку). Він відмовився від заяви G7, яка засуджує російський ракетний удар по центру Сум з багатьма загиблими цивільними особами, заблокувавши його. Це можна сприйняти як більш м’яка позиція стосовно Росії і навіть гра за агресора, що також відхиляє його від суворої нейтральності.
Економічний та політичний тиск: Трамп використовує загрози економічних санкцій (наприклад, вторинні мита на країни, що купують російську нафту) та вимоги до України щодо економічних угод як важелі тиску. Такий підхід показує, що його позиція продиктована не лише миротворчими цілями, а й новими інтересами США (прагнення захоплення ресурсів), що робить його позицію скоріше прагматичною, ніж нейтральною.
Позиція Трампа виглядає непослідовною: він хвалить Зеленського і обіцяє підтримку Україні, то різко критикує його; то загрожує Росії санкціями, то висловлює оптимізм щодо переговорів із Путіним. Ця мінливість може бути частиною тактики ведення переговорів, але вона ускладнює сприйняття його позиції як неупередженою.
Позиція Трампа не нейтральна в класичному сенсі, оскільки вона відображає корисні інтереси США, його особисті політичні цілі та схильність до угод. Він намагається балансувати між тиском на Україну та діалогом з Росією, але його риторика та дії найчастіше вказують на прагматичний підхід, спрямований на досягнення швидкого результату (досягнення миру на будь-яких умовах, які вдасться просунути), а не на неупереджене посередництво.
Чи є правомочною вимога Трампа про укладення угоди між США та Україною про рідкоземельні метали, як плату за раніше надану Україні зброю, адже військова допомога була грантовою за рішенням Конгресу?
Питання щодо правомочності вимоги Дональда Трампа укласти угоду між США та Україною про рідкісноземельні метали як «плату» за раніше надану зброю вимагає розгляду з юридичної, політичної та етичної точок зору.
Грантова природа допомоги: Якщо військова допомога Україні була надана в рамках грантів, схвалених Конгресом США (наприклад, через програми на кшталт Ukraine Security Assistance Initiative або інші бюджетні асигнування), вона юридично не передбачає зобов’язань щодо повернення чи компенсації з боку України. Ґранти, на відміну від кредитів, не вимагають оплати або зустрічних зобов’язань, якщо це не зазначено в угодах. На квітень 2025 року немає публічних доказів, що грантова допомога супроводжувалася умовами надання економічних поступок, таких як доступ до рідкісноземельних металів. Вимога Трампа в такому разі може суперечити початковим умовам допомоги, якщо вона не ґрунтується на нових двосторонніх угодах.
Президент США має право вести переговори та пропонувати угоди, але будь-які угоди, що зобов’язують, вимагають схвалення Конгресу або відповідності існуючим законам. Якщо Трамп вимагає правочину без законодавчої основи, це може бути оскаржено як перевищення повноважень.
Вимога економічних поступок за надану допомогу може бути сприйнята як спроба використовувати залежність України від США в умовах конфлікту. Це порушує питання щодо політичної етики, особливо якщо допомога спочатку позиціонувалася як підтримка демократичних цінностей та суверенітету України.
Трамп може аргументувати таку вимогу інтересами американської економіки (наприклад, доступом до стратегічно важливих рідкісноземельних металів для конкуренції з Китаєм). Однак це може зустріти опір у Конгресі, особливо серед тих, хто вважає, що допомога Україні має залишатися альтруїстичною чи геополітично мотивованою.
Такі вимоги можуть підірвати довіру союзників до США, створюючи прецедент, у якому допомогу супроводжується прихованими умовами. Це також може посилити позиції Росії у переговорах, якщо Україна буде змушена погоджуватися на економічні поступки під тиском.
Україна має значні запаси рідкісноземельних елементів, які важливі для високотехнологічних галузей (електроніка, енергетика, оборонна промисловість). Вимога доступу до цих ресурсів може бути частиною стратегії США щодо диверсифікації поставок, але його правомочність залежить від того, як структурована угода: як добровільна угода або як вимушена компенсація. Якщо правочин передбачає передачу ресурсів на неринкових умовах (наприклад, за заниженими цінами), це може бути розцінено як експлуатація вразливого становища України. Вимога плати за вже надану грантову допомогу може бути сприйнята як порушення принципу солідарності, особливо з огляду на те, що допомога надавалася для захисту України від агресії. Це може підірвати моральний авторитет США як лідера західного світу.
З іншого боку, Трамп може стверджувати, що американські платники податків мають право економічну вигоду від допомоги, що є частиною його підходу «America First».
Вимога Трампа про угоду щодо рідкісноземельних металів як «плати» за грантову військову допомогу, швидше за все, є юридично неправомовною, якщо початкові умови допомоги не включали таких зобов’язань. Гранти за визначенням не вимагають компенсації, і будь-яка ретроспективна умова може бути оскаржена як порушення домовленостей. Політично та етично ця вимога виглядає спірною, оскільки ставить Україну у вразливе становище та підриває довіру до США. Однак, якщо угода буде оформлена як нова добровільна угода із взаємною вигодою, вона може бути правочинною, але це вимагатиме прозорих переговорів та схвалення відповідних органів. Без додаткових деталей структуру пропозиції Трампа однозначний висновок утруднений, але поточна інформація свідчить про сумнівну правомочність такого підходу.
Багато “розмовників”, які виступають на YouTube-платформі, заявляють, що президент Зеленський сам пропонував американцям добувати рідкісноземельні метали на території України як оплату за зброю і допомогу економіці України, що обороняється, а також фінансову допомогу на повоєнне відновлення. Вони запевняють, що він перевищив свої повноваження та не мав права цього робити. Тепер Трамп просто виконує прохання Зеленського (у перекрученій формі). Тому варто прояснити питання “Як ведеться підготовка міжнародних угод (наприклад, між Україною та США): хто ініціатор, як оформляється ініціатива, які процедури перед підписанням (як оформляється, коли голосується у Верховній Раді та Конгресі)?”.
Підготовка міжнародних угод, таких як між Україною та США, — це багатоетапний процес, який регулюється міжнародним правом, національним законодавством обох країн та двосторонніми домовленостями. Нижче описані ключові етапи, ініціатори, процедури оформлення та голосування з урахуванням особливостей України та США.
1. Хто ініціатор міжнародних угод?
Ініціатором може бути будь-яка із сторін — уряд, президент, міністерства чи відомства, відповідальні за відповідні сфери (наприклад, МЗС, Мінекономіки, Міноборони). У разі України ініціатива часто походить від Президента, Кабінету Міністрів чи Верховної Ради.
У Сполучених Штатах ініціатором зазвичай є адміністрація президента (Держдепартамент, Мінфін, Пентагон та ін.), але Конгрес може впливати через законодавчі пропозиції. Так, Угода про рідкісноземельні метали між Україною та США у 2025 році була ініційована на рівні переговорів між адміністрацією Президента України та представниками адміністрації США.
В Україні ініціатива оформляється у вигляді пропозиції, яка може бути подана Президентом, Кабміном чи нардепами. Воно супроводжується обґрунтуванням (наприклад, економічна вигода, безпека).
У США ініціатива оформляється через міжвідомчі консультації, меморандуми чи пропозиції від виконавчої влади. Держдепартамент чи інші агенції готують проект для обговорення.
2. Підготовка тексту угоди
Сторони проводять консультації та переговори, щоб узгодити текст угоди. Це може включати робочі групи, дипломатичні місії та зустрічі на найвищому рівні. У процесі беруть участь експерти, юристи та дипломати, щоб врахувати національні інтереси та норми міжнародного права. В Україні за це відповідає МЗС, профільні міністерства та, за потреби, Офіс Президента. У США – Держдепартамент, часто за участю Ради нацбезпеки чи Мінфіну.
Оформлення проекту.
Проект угоди складається двома мовами (наприклад, українською та англійською) і має бути юридично вивіреним. Включає преамбулу, основні положення, зобов’язання сторін, строки дії та порядок врегулювання спорів.
Попереднє схвалення.
В Україні проект може розглядатись Кабміном або профільним комітетом Верховної Ради для оцінки відповідності національним інтересам. У США проект аналізується виконавчою владою (наприклад, Держдепом) і, за потреби, направляється на консультації до Конгресу.
3. Процедури перед підписанням
Внутрішнє узгодження.
Україна: Проект угоди проходить експертизу у МЗС, Мін’юсті та інших відомствах. Якщо угода вимагає ратифікації, вона супроводжується запискою пояснення і направляється до Верховної Ради. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України», Кабмін чи Президент готують подання для парламенту.
США: Проект угоди перевіряється на відповідність до законодавства. Якщо це «виконавча угода» (executive agreement), вона вимагає схвалення Конгресу, але інформування комітетів із закордонних справ обов’язково. Для договорів (treaties) потрібна ратифікація Сенатом.
Публічне обговорення (за потреби).
В обох країнах угода може бути обговорена публічно, якщо вона зачіпає суспільні інтереси (наприклад, військова допомога, екологія або економічні фонди). В Україні це може відбуватися через ЗМІ чи парламентські слухання, у США через слухання в Конгресі.
4. Підписання угоди
Підписання здійснюється уповноваженими особами:
В Україні Президент, Прем’єр-міністр або міністр (за дорученням).
У США — Президент, Держсекретар чи інший високопосадовець.
Підписання може бути рамковим (попереднім) чи остаточним. Наприклад, рамкова угода про інвестиційний фонд між Україною та США у 2025 році не вимагала негайної ратифікації, але передбачала подальші переговори.
5. Ратифікація та голосування
Україна (Верховна Рада):
Відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону «Про міжнародні договори України», угоди, що стосуються державного бюджету, територіальну цілісність чи безпеку, підлягають ратифікації.
Процедура:
Президент чи Кабмін подають законопроект про ратифікацію до Ради.
Профільний комітет (наприклад, із закордонних справ) розглядає документ.
Рада голосує: для ратифікації потрібно 226 голосів (проста більшість), але для угод, які змінюють Конституцію, 300 голосів. Після голосування закон підписує Президент, і угода набирає чинності. Терміни голосування залежать від терміновості та політичної ситуації. Наприклад, угоди про військову допомогу можуть розглядати швидко, а економічні — місяцями.
США (Конгрес):
У США розрізняють treaties (договори) та executive agreements (виконавчі угоди):
Treaties вимагають ратифікації Сенатом (2/3 голосів, тобто 67 зі 100 сенаторів). Це рідкісний випадок для угод з Україною, оскільки більшість із них є виконавчими.
Executive agreements укладаються президентом без голосування у Конгресі, але Конгрес може впливати через бюджетні асигнування чи нагляд. Наприклад, угоди про військову допомогу Україні у 2024 році приймалися через голосування щодо бюджету, а не як договори.
Процедура для treaties:
Президент спрямовує договір до Сенату.
Комітет із закордонних справ проводить слухання.
Сенат голосує. Якщо схвалено, то договір повертається президенту для підписання.
Терміни залежать від політичної волі та складу Конгресу. Наприклад, допомога Україні у 2024 році затягувалася через розбіжності між партіями.
6. Набуття чинності
Після ратифікації (якщо потрібно) сторони обмінюються ратифікаційними грамотами чи повідомленнями. Угода набирає чинності в обумовлені терміни або одразу після обміну документами.
Для рамкових угод (як у випадку з фондом відновлення у 2025 році) можуть бути потрібні додаткові договори, які також проходять ратифікацію.
Особливості для України та США
Україна: Процес часто пришвидшується за умов війни чи кризи. Наприклад, угоди про військову допомогу США приймалися оперативно, але економічні договори (як щодо рідкісноземельних металів) викликали суперечки та вимагали додаткових консультацій.
США: Політична поляризація у Конгресі може уповільнити процес, особливо якщо угода пов’язана з бюджетом. Виконавчі угоди дають змогу адміністрації обходити Конгрес, що часто використовується для оперативної допомоги Україні.
Приклад: Угода про інвестиційний фонд (2025)
Ініціатор: Переговори розпочалися на рівні Офісу Президента України та адміністрації США.
Оформлення: Рамкова угода підготовлена під час візитів та зустрічей (наприклад, Зеленського з Трампом).
Процедура: Не вимагала ратифікації на момент підписання, але основна угода про фонд має бути ратифікована Радою.
Голосування: У США не голосувалося (виконавча угода), в Україні очікується голосування за основним договором.
Таким чином, президент України щодо Угоди про рідкісноземельні метали діє в межах своїх повноважень. Наразі триває переговорна (погоджувальна) процедура, яка винесена до публічного простору як в Україні, так і в США. Відповідно до ст. 13 Конституції, надра (рідкоземельні метали знаходяться саме там) належать народу України, проте Верховна Рада та уряд діють від імені народу, тому перші створюють законодавчу базу для обслуговування надр, а другі продають спецдозволи на їх видобуток і вилучають рентну плату – кошти, які надходять до бюджету України, тобто.
У разі консенсусу з спірних питань угоди, що готується, її буде передано до Верховної Ради для погодження.