Міжнародне право визначає поняття війни, її характер, а також відповідальність за розв’язання агресивної війни через низку ключових документів.
Ось основні з них, а читачі нехай судять про те, хто несе або нестиме в майбутньому відповідальність за розв’язання нинішньої війни та підтримку агресора у цій війні.:
1. Визначення війни та її характеру
-
Статут Організації Об’єднаних Націй (1945):
-
Стаття 2(4) забороняє державам застосовувати силу або погрозу силою проти територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.
-
Війна, зокрема агресивна, розглядається як порушення цієї норми. Статут не дає чіткого визначення “війни”, але акцентує на забороні “застосування сили”.
-
Резолюції Ради Безпеки ООН можуть класифікувати певні дії як акти агресії (наприклад, Резолюція 3314 (XXIX) від 1974 року).
-
-
Визначення агресії (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314, 1974):
-
Стаття 1 визначає агресію як “застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави”.
-
Стаття 3 наводить приклади актів агресії, таких як вторгнення, окупація, бомбардування чи блокада.
-
Цей документ уточнює, що неспровокована війна є актом агресії.
-
2. Покарання за розв’язання неспровокованої війни
-
Статут Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберзький статут, 1945):
-
Визначає “злочини проти миру” (стаття 6(a)), які включають планування, підготовку, розв’язання або ведення агресивної війни.
-
Нюрнберзькі процеси встановили прецедент, що особи, відповідальні за агресивну війну, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
-
-
Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998, набув чинності у 2002):
-
Стаття 8 bis (додана в 2010 році) визначає “злочин агресії” як планування, підготовку, ініціювання чи здійснення акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабом є явним порушенням Статуту ООН.
-
Лідери держав чи високопосадовці можуть бути притягнуті до відповідальності, але юрисдикція МКС щодо злочину агресії обмежена (лише для держав-учасниць, які ратифікували поправки, і за умови згоди Ради Безпеки ООН).
-
-
Статут ООН:
-
Глава VII дозволяє Раді Безпеки вживати заходів (санкції, миротворчі операції, навіть військові дії) проти держав, які загрожують миру чи вчиняють акти агресії.
-
3. Покарання за допомогу в розв’язанні агресивної війни
-
Нюрнберзький статут:
-
Стаття 6 також охоплює співучасть у злочинах проти миру, включаючи підтримку чи сприяння агресивній війні (наприклад, надання ресурсів, фінансування чи пропаганди).
-
На Нюрнберзьких процесах засуджували не лише тих, хто безпосередньо розв’язував війну, а й тих, хто сприяв її плануванню чи реалізації.
-
-
Римський статут:
-
Стаття 25 визначає відповідальність за співучасть, підбурювання, сприяння чи надання засобів для вчинення злочину агресії.
-
Наприклад, особи чи держави, які надають зброю, фінансування чи політичну підтримку агресору, можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо їхні дії сприяють злочину.
-
-
Міжнародне звичаєве право:
-
Принципи, сформовані після Другої світової війни, включають відповідальність за підтримку агресії, навіть якщо це не прямо прописано в договорах. Наприклад, держави, які надають підтримку агресору, можуть підпадати під санкції чи інші заходи.
-
4. Інші документи
-
Женевські конвенції (1949) та Додаткові протоколи (1977):
-
Хоча вони переважно стосуються правил ведення війни (jus in bello), вони також підкреслюють захист жертв агресивних воєн і можуть бути застосовані до осіб, які сприяють незаконним діям.
-
-
Договір Келлога-Бріана (1928)*:
-
Хоча договір не містить механізмів покарання, він встановлює принцип, що агресивна війна є незаконною. Його принципи вплинули на сучасне міжнародне право.
-
-
Конвенція про запобігання і покарання злочину геноциду (1948):
-
Якщо агресивна війна супроводжується геноцидом, відповідальність може бути застосована за цією конвенцією.
-
Обмеження та виклики
-
Відсутність універсального механізму: Рада Безпеки ООН часто блокується правом вето постійних членів (США, Росія, Китай, Франція, Великобританія), що ускладнює покарання агресорів.
-
Юрисдикція Міжнародного Кримінального Суду (МКС): МКС може розглядати злочини агресії лише за певних умов, і не всі держави (наприклад, США, Росія, Китай) є його учасниками.
-
Державна відповідальність: Міжнародне право більше зосереджене на індивідуальній відповідальності (лідерів, воєначальників), ніж на покаранні держав як таких, хоча санкції чи репарації можуть застосовуватися.
Висновок
Основними документами, що визначають війну, її характер і відповідальність за агресивну війну, є Статут ООН, Резолюція 3314, Нюрнберзький статут і Римський статут. Покарання за сприяння агресії регулюються тими ж документами, зокрема через норми про співучасть. Однак практична реалізація цих норм часто залежить від політичної волі та міжнародної співпраці.
*Чи діє зараз Договір Келлога-Бріана?
Договір Келлога-Бріана, підписаний у 1928 році, формально все ще діє, оскільки він не був офіційно скасований чи денонсований державами-підписантами. Цей договір, також відомий як Паризький пакт, забороняє війну як засіб вирішення міжнародних спорів і закликає до мирного врегулювання конфліктів. На момент підписання його підтримали 62 країни, включно зі США, Францією, Німеччиною та іншими. Однак на практиці Договір Келлога-Бріана не має значного впливу в сучасному міжнародному праві через відсутність механізмів примусового виконання та численні порушення, починаючи з 1930-х років (наприклад, японська агресія в Маньчжурії, італійське вторгнення в Ефіопію та Друга світова війна). Його принципи частково відображені в Статуті ООН, зокрема в статті 2(4), яка забороняє застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності держав. Таким чином, хоча договір технічно “діє”, його ефективність обмежена, і сучасне міжнародне право більше спирається на Статут ООН та інші механізми.
Визначення понять: фашизм, нацизм, націоналізм
Російська пропаганда розкидається ярликами “фашисти”, “нацисти”, “націоналісти”. Варто розібратися, до кого ці ярлики слід клеїти.
-
Фашизм:
-
Визначення: Фашизм — це ультраправа, авторитарна, націоналістична ідеологія, що характеризується централізованим контролем держави, культом вождя, придушенням політичних свобод, мілітаризмом і підпорядкуванням індивідуальних прав інтересам держави чи нації. Фашизм відкидає демократію, лібералізм і соціалізм, просуваючи ідею корпоративної держави, де суспільство організовано в ієрархічну структуру.
-
Приклад: Фашистський режим Беніто Муссоліні в Італії (1922–1943).
-
Ключові риси: Абсолютна влада держави, пропаганда, націоналізм, антикомунізм, контроль над економікою та суспільством.
-
-
Нацизм:
-
Визначення: Нацизм (націонал-соціалізм) — це специфічна форма фашизму, розроблена в Німеччині Адольфом Гітлером і Націонал-соціалістичною партією (НSDAP). Нацизм поєднує крайній націоналізм, расизм, антисемітизм і ідею переваги, прагнучи до створення тоталітарної держави та експансії для “життєвого простору” (Lebensraum).
-
Приклад: Нацистська Німеччина (1933–1945).
-
Ключові риси: Расова ієрархія, геноцид (Голокост), мілітаризм, тоталітарний контроль, культ вождя (фюрера).
-
-
Націоналізм:
-
Визначення: Націоналізм — це ідеологія, що підкреслює цінність і єдність нації, її культури, мови, історії чи території. Націоналізм може бути як позитивним (спрямованим на самовизначення чи культурну гордість), так і агресивним (етноцентризм, шовінізм, ксенофобія).
-
Приклади: Позитивний націоналізм — боротьба за деколонізацію; агресивний — ідеології, що виправдовують експансію чи дискримінацію людей інших национальностей, етнічних чи расових груп ніж титульна.
-
Ключові риси: Акцент на національній ідентичності, може варіювати від патріотизму до екстремізму.
-
Відмінності:
-
Фашизм і нацизм є тоталітарними ідеологіями з чіткою структурою влади та агресією, тоді як націоналізм може бути ширшим і не обов’язково тоталітарним.
-
Нацизм є підвидом фашизму з акцентом на расизм і антисемітизм, тоді як фашизм загалом більше зосереджений на державному контролі.
-
Націоналізм може бути частиною як фашизму, так і нацизму, але не завжди веде до них.
Міжнародні документи, що стосуються фашизму, нацизму та націоналізму
Міжнародне право прямо не визначає “фашизм”, “нацизм” чи “націоналізм” як окремі категорії, але засуджує їхні прояви, зокрема через злочини, пов’язані з цими ідеологіями (агресія, геноцид, дискримінація). Основні документи:
-
Статут Організації Об’єднаних Націй (1945):
-
Стаття 1 декларує мету ООН — підтримку миру, запобігання війнам і сприяння правам людини. Фашизм і нацизм, як ідеології, що призводили до агресивних воєн, суперечать цим принципам.
-
Стаття 2(4) забороняє застосування сили, що засуджує мілітаристські аспекти фашизму та нацизму.
-
Хоча націоналізм сам по собі не засуджується, агресивний націоналізм, який веде до порушення суверенітету інших держав, підпадає під цю заборону.
-
-
Статут Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберзький статут, 1945):
-
Визначає “злочини проти миру” (стаття 6(a)), які включають планування та ведення агресивної війни — ключовий елемент політики нацистської Німеччини та фашистської Італії.
-
Стаття 6(b) і (c) охоплює воєнні злочини та злочини проти людяності, включаючи геноцид, що був центральним для нацистської ідеології.
-
Нюрнберзькі процеси прямо засудили нацизм як ідеологію, що призвела до злочинів, і встановили прецедент для покарання лідерів за ідеологічно мотивовані дії.
-
-
Конвенція про запобігання і покарання злочину геноциду (1948):
-
Прийнята у відповідь на Голокост, спричинений нацистською ідеологією.
-
Стаття II визначає геноцид як дії, спрямовані на знищення національних, етнічних, расових чи релігійних груп.
-
Нацизм, що базувався на расовій ненависті, підпадає під цю конвенцію, а фашизм може бути пов’язаний із геноцидом у певних контекстах.
-
-
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965):
-
Стаття 4 засуджує пропаганду та організації, що базуються на ідеях расової переваги чи ненависті, що прямо стосується нацизму та частково фашизму.
-
Агресивний націоналізм, що призводить до дискримінації, також підпадає під цю конвенцію.
-
-
Резолюції Генеральної Асамблеї ООН:
-
Резолюція 96(I) (1946) засуджує геноцид і пов’язані з ним ідеології, такі як нацизм.
-
Резолюція 60/7 (2005) встановлює Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, підкреслюючи необхідність боротьби з ідеологіями, подібними до нацизму.
-
Резолюції, що засуджують прославляння нацизму (наприклад, A/RES/76/149 від 2021), закликають держави протидіяти неонацизму та подібним ідеологіям.
-
-
Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998):
-
Стаття 6 (геноцид), стаття 7 (злочини проти людяності) і стаття 8 (воєнні злочини) охоплюють дії, що можуть бути мотивовані фашистськими чи нацистськими ідеологіями.
-
Стаття 8 bis (злочин агресії) стосується агресивних воєн, які були характерними для фашистських і нацистських режимів.
-
-
Європейська конвенція з прав людини (1950):
-
Хоча вона не згадує фашизм чи нацизм прямо, статті 10 (свобода вираження) і 17 (заборона зловживання правами) дозволяють обмежувати пропаганду, що підтримує ці ідеології, якщо вона загрожує правам інших.
-
-
Декларація про принципи міжнародного права (1970):
-
Засуджує колоніалізм, расизм і агресивний націоналізм, що порушують право народів на самовизначення.
-
Специфіка щодо націоналізму
Націоналізм як такий не засуджується міжнародним правом, якщо він не призводить до порушень прав людини, агресії чи дискримінації. Наприклад:
-
Право на самовизначення (Статут ООН, стаття 1; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966, стаття 1) підтримує націоналізм у контексті деколонізації чи захисту культурної ідентичності.
-
Однак агресивний націоналізм, що виправдовує експансію чи етнічну ненависть, засуджується через вищезгадані документи (наприклад, Резолюція 3314 про агресію).
Обмеження
-
Міжнародне право зосереджене на діях (геноцид, агресія, дискримінація), а не на ідеологіях як таких. Тому фашизм і нацизм засуджуються опосередковано через їхні наслідки.
-
Націоналізм є ширшою концепцією, і його регулювання залежить від контексту (позитивний vs. агресивний).
-
Неонацизм і неофашизм залишаються викликом, і багато держав мають власне законодавство для їх обмеження (наприклад, заборона нацистської символіки в Німеччині).
Фашизм і нацизм засуджуються міжнародним правом через документи, що регулюють злочини проти миру, геноцид, расову дискримінацію та агресію (Статут ООН, Нюрнберзький статут, Римський статут, Конвенція про геноцид). Націоналізм регулюється лише в разі, якщо він набуває агресивних чи дискримінаційних форм.