Трамп, ставши президентом США вдруге, неодноразово підкреслював свою мету — «зробити Америку великою знову» (Make America Great Again), що включає фокус на внутрішніх економічних інтересах і скороченні залучення США до затяжних міжнародних конфліктів. Його підхід до зовнішньої політики часто характеризується прагматизмом і прагненням до угод, а чи не ідеологічним протистоянням.
У контексті російсько-українського збройного конфлікту можна виділити кілька гіпотетичних задумів, які приписуються Трампу на основі його риторики та дій:
Геополітичний розворот проти Китаю:
Трамп ще у своїй книзі 2015 року Crippled America (пізніше перейменованою в Great Again) називав Китай головною довгостроковою загрозою для США, а не Росію. Деякі аналітики та користувачі соцмереж припускають, що Трамп може прагнути «відірвати» Росію від її стратегічного партнерства з Китаєм, зробивши Москву тимчасовим союзником або принаймні нейтральною стороною в протистоянні з Пекіном. Це могло б пояснити його можливе пом’якшення позиції стосовно Росії, включаючи заклики до переговорів між Москвою та Києвом.
Завершення конфлікту в Україні задля економії ресурсів США:
Трамп неодноразово заявляв, що хоче швидко врегулювати конфлікт в Україні — за 24 години, як він стверджував під час передвиборчої кампанії. Його підхід може включати тиск на Київ для поступок (наприклад, скорочення військової допомоги, як згадувалося в новинах про зупинення підтримки), щоб змусити Київ сісти за стіл переговорів. Це не так означає перехід США на бік Росії, а скоріше відображає небажання Трампа витрачати американські ресурси на підтримку України в колишньому обсязі, що може бути інтерпретовано як непряма вигода для Москви.
Торгова та енергетична вигода:
Трамп говорив про компенсацію за допомогу іншим країнам, включаючи доступ до природних ресурсів. У разі України він згадував можливість американських інвестицій у її родовищі рідкісноземельних металів. Однак, якщо конфлікт завершиться на умовах, вигідних Росії, Трамп може розраховувати на нормалізацію відносин із Москвою, що відкриє доступ до російських енергоресурсів та ринків, послаблюючи залежність США від інших постачальників.
Уникнення ескалації з Росією:
Деякі джерела (наприклад, NBC та Financial Times) повідомляють про розкол у команді Трампа: одні радники пропонують тиснути на Росію, інші — на Україну. Його рішення не називати Росію «агресором» у комюніке G7 (за даними FT від лютого 2025 року) може вказувати на прагнення уникнути прямої конфронтації з Москвою, зберігаючи простір для маневру та переговорів.
Але чи є докази, що Трамп справді «перейшов на бік Росії»? Прямих фактів, що це підтверджують, немає. Його дії — такі як продовження санкцій проти Росії у лютому 2025 року чи загрози посилити підтримку України у разі відмови Москви від переговорів (Reuters) суперечать ідеї повної підтримки Росії. Швидше, його політика виглядає як спроба балансувати: використовувати Росію як інструмент проти Китаю, мінімізувати зобов’язання США в Європі та отримати максимальну вигоду для Америки.
Критики, включаючи європейських лідерів (наприклад, із Чехії, за даними Radio Prague), бачать у цьому «поступку агресору» та зраду союзників, таких як Україна. Прихильники вважають це хитрим ходом, щоб перекласти тягар конфлікту на Європу і зосередитися на внутрішніх пріоритетах США.
Отже, задум Трампа, ймовірно, полягає не в тому, щоб «перейти на бік Росії», а в прагматичному використанні ситуації для зміцнення позицій США на світовій арені. Він може жертвувати інтересами України заради ширших цілей — протистояння Китаю, економії ресурсів та переформатування відносин із Росією. Однак без конкретних деталей його плану (які він сам називає «сюрпризом»), це залишається гіпотезою, що ґрунтується на його минулій поведінці та поточних сигналах.
Якщо мета Трампа — протистояти Китаю, чому він, здається, послаблює традиційні альянси США, такі як НАТО, і навіть створює напруженість із Канадою та іншими союзниками?
Можливі мотиви та логіку цього підходу, спираючись на його дії, заяви та контекст станом на 8 березня 2025 року.
1. Перегляд зобов’язань задля економії ресурсів
Трамп розглядає міжнародні альянси, такі як НАТО через призму витрат і вигод для США. Він неодноразово критикував країни-члени НАТО за недостатній внесок до оборонного бюджету альянсу (наприклад, вимагаючи 2% ВВП на оборону), називаючи їх нахлібниками (freeloaders). У своїй промові у лютому 2025 року в Техасі (за даними Fox News) він знову натякнув, що США можуть скоротити участь у НАТО, якщо Європа не збільшить фінансування. Його логіка: навіщо витрачати американські гроші та ресурси на захист багатих союзників, якщо ці сили можна перекинути на заборону Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні? Це не повний розворот від НАТО, а спроба перекласти тягар на інших, щоб вивільнити ресурси для пріоритетів на кшталт конкуренції з Пекіном.
2. Торгова війна як важіль тиску
З Канадою та іншими союзниками (наприклад, Мексикою) Трамп використовує жорстку риторику та тарифні загрози, щоб переглянути угоди на користь США. У березні 2025 року він запропонував запровадити 25% тарифів на імпорт із Канади та Мексики (CNN, 6 березня), мотивуючи це необхідністю повернути виробництво до США та скоротити торговельний дефіцит. Це з Китаєм побічно: Трамп бачить глобальну економічну конкуренцію як гру з нульовою сумою, де ослаблення залежності від союзників і посилення внутрішнього виробництва дають США перевагу проти китайської економічної експансії. Однак це викликає невдоволення союзників, які сприймають такі кроки як ворожі.
3. Скептицизм до багатосторонніх альянсів
Трамп історично віддає перевагу двостороннім угодам багатостороннім структурам на кшталт НАТО чи торгових блоків. Він вважає, що у двосторонніх переговорах США, як сильніший бік, можуть диктувати умови. У випадку з Китаєм це виявляється у його бажанні вести пряму конфронтацію (наприклад, через санкції проти китайських tech-компаній, про що повідомляв Bloomberg у лютому 2025 року), а не покладатися на колективні дії союзників. Розворот від НАТО та охолодження з Канадою можуть бути частиною цієї філософії: навіщо координувати з партнерами, якщо можна діяти самостійно та швидше?
4. Фокус на Індо-Тихоокеанському регіоні
Стратегія Трампа проти Китаю потребує переорієнтації військових та економічних зусиль США з Європи на Азію. Це помітно у його планах зміцнити альянси з Японією, Індією та Австралією (QUAD), які він назвав “ключом до заборони Китаю” в інтерв’ю Fox у січні 2025 року. НАТО, орієнтоване на Росію та Атлантику, у цьому контексті є менш пріоритетним. Його розбіжності з Канадою (наприклад, за тарифами на деревину та сталь) також можуть бути спробою змусити Оттаву активніше підтримувати антикитайський порядок денний у Тихоокеанському регіоні, а не зосереджуватись на північноамериканських питаннях.
5. Політичний популізм та внутрішня аудиторія
Трамп грає на настроях своєї бази — американців, які втомилися від «нескінченних воєн» та субсидування союзників. Його погрози вийти з НАТО або ввести мита на канадський імпорт посилюють образ «жорсткого переговорника», який ставить Америку на перше місце. Це не обов’язково стратегічний розворот від союзників, а скоріше тактика тиску, щоб змусити їх підлаштуватися до його умов, включаючи підтримку проти Китаю.
Суперечності та ризики
Однак, цей підхід створює проблеми. Послаблення НАТО може підштовхнути Європу до більшої самостійності (наприклад, Франція та Німеччина вже говорять про «стратегічну автономію», за даними Le Monde), що знижує вплив США. Сварка з Канадою ускладнює логістику та торгівлю у Північній Америці, де Китай вже намагається зміцнити позиції (наприклад, через інвестиції у канадський літій).
Підсумок
Трамп не так розгортається від НАТО, Канади та союзників, як намагається перебудувати ці відносини під свої пріоритети: мінімізувати зобов’язання США, посилити внутрішню економіку та зосередитися на Китаї як головному супернику. Його методи — тиск, погрози та торг — відбивають віру в те, що союзники нікуди не подінуться і підкоряться. Але це ризикована гра: якщо Європа та Канада почнуть шукати інших партнерів (наприклад, Китай, що тільки посилить його у боротьбі зі США), його антикитайська стратегія може втратити чинність. Поки що це більше схоже на тактичний шантаж, ніж на стратегічний розрив.
Щодо розвороту трампівської Америки від України, враховуючи вищесказане, це вкладається у відомі слова «Вчасно зрадити — це означає передбачити».