The New York Times (NYT) опублікувала коментар члена редакційної колегії, який закликав Україну брати участь у переговорах з Росією та поступитися територією їй після того, як з’явилися повідомлення про те, що російський президент Володимир Путін використовує зворотні канали та посередників, щоб продемонструвати свою зацікавленість у припиненні вогню.
Аналіз цієї ганебної статті зробили аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW).
Інформаційна операція NYT здебільшого ігнорує майже постійні публічні сигнали Кремля про продовження максималістських цілей Росії в Україні. Автор стверджує, що Україна не повинна «пропустити» цю можливість, можливо, досягти припинення вогню, незважаючи на те, що є багато причин вважати, що сигнал Путіна про припинення вогню може бути нещирим, наприклад, продемонстрована Путіним ненадійність і можливість того, що він може має намір використати час, витрачений на тривалі переговори, для своєї політичної та військової вигоди. У статті стверджується, що Україні не потрібно повертати всю свою територію, щоб вийти з війни переможцем, але що «сильна, незалежна, процвітаюча та безпечна» орієнтована на Захід Україна також є перемогою. У статті закликають президента України Володимира Зеленського брати участь у переговорах про припинення вогню та не розглядати переговори як поразку, непрямо звинувачуючи Зеленського, а не Путіна, у відсутності серйозних переговорів.
Аргументація автора цієї статті неявно спирається на припущення, що повідомлення Путіна по зворотному каналу зв’язку точніше відображають думки та бажання російського диктатора, ніж його – та інших кремлівських чиновників – постійна публічна риторика. Кремлівська риторика як міжнародній, так і внутрішній аудиторії неодноразово вказувала на те, що Росія не зацікавлена в добросовісних переговорах з Україною чи Заходом і має намір досягти своїх максималістських цілей в Україні, які абсолютно несумісні з сильною, незалежною чи безпечною Україною, яка є частиною Заходу. Наприклад, заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв 28 грудня дав інтерв’ю російському державному виданню «РИА Новости», у якому на питання про можливість переговорів у 2024 році відповів, що війна триватиме і що цілі Росії: в Україні залишаються «роззброєння українських військ» (альтернативне формулювання давньої путінської вимоги «демілітаризації» України) та «відмова нинішньої української держави від ідеології неонацизму (альтернативне формулювання неодноразових вимог Кремля для «денацифікації» України). Медведєв знову підкреслив, що війна триватиме доти, доки Росія не досягне зміни режиму в Україні, а також стверджував, що Одеса, Дніпропетровськ, Харків, Миколаїв і Київ (жоден з яких наразі не окупований Росією) є «російські міста» і поскаржився, що вони досі позначені як українські міста на картах. Коментарі Медведєва посилюють численні інші ознаки того, що Росія має намір анексувати або військово окупувати територію за нинішньою лінією зіткнення та за межами чотирьох (незаконно) анексованих областей і Криму. Медведєв також стверджував, що Росія завжди була відкрита для переговорів з Україною і що переговори можуть тривати до «повної поразки та капітуляції» України – відповідно до давньої оцінки ISW про те, що Росія не має наміру вести серйозні переговори з Україною добросовісно та що максималістські цілі Росії, які рівнозначні капітуляції України та Заходу, залишаються незмінними.
Ціль Путіна в Україні була викладена у його ультиматумі Заходу
Український уряд, з іншого боку, послідовно працює над своїм 10-пунктовим мирним планом, і Зеленський заявив 19 грудня, що Україна готується до того, щоб у майбутньому мати можливість представити Росії [вочевидь, не путінської] формулу миру.
28 грудня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зробив низку заяв, які також суперечать повідомленням у зворотному каналі, на які спирається NYT, і подібним аргументам. 28 грудня в іншому інтерв’ю пропагандистам кремлівського видання РІА «Новости» Лавров заявив, що «натяки та витоки інформації» в західних ЗМІ свідчать про те, що Захід хоче шукати спосіб припинити війну в Україні, все ще оголошуючи перемогу України — можливо, у відповідь на західні повідомлення про готовність Росії до переговорів. Лавров також заявив, що вимоги України повернути кордони 1991 року є «вимогами геноциду». Лавров стверджував, що українці та росіяни — «один народ», і оплакував розпад Радянського Союзу, після якого мільйони руських залишилися за межами Російської Федерації, повторюючи багато заяв Путіна. Заяви Лаврова, схоже, посилаються на кремлівську концепцію «співвітчизників за кордоном», яка використовується для виправдання визначення Росією свого «суверенітету» та права захищати етнічних руських і російськомовних за межами своїх кордонів. Нещодавно Кремль повернувся до свого наративу про «співвітчизників за кордоном», щоб виправдати свою війну в Україні та коли обговорював імперські завоювання Росії в Україні та за її межами [але цей наратив є прямою загрозою не тільки державам колишнього СРСР, але й інших країн, де проживає багато російськомовних громадян, від Китаю до Німеччини та США].
Зосередженість автора ганебної статті на необхідності поступки України своєю землею врешті-решт затьмарює ті жахи, які російська окупація завдає українському народу, що живе на цій землі. Російські сили та адміністрація брали участь у широкомасштабних і навмисних кампаніях етнічних чисток, примусово та незаконно депортуючи українців до Росії та замінюючи їх росіянами та мігрантами до Росії. Російська адміністрація незаконно депортувала десятки тисяч українських дітей до Росії за різними схемами, у тому числі змушуючи російські сім’ї усиновлювати їх. Російська адміністрація систематично працює над ліквідацією української мови, культури, історії та етнічної приналежності на територіях, окупованих російськими військами, як ISW неодноразово документував. Багато з цих дій, здається, порушують Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього і заслуговують принаймні на згадку в дискусіях про те, як український президент має поступитися українською землею та народом Росії, вважають в ISW.