Понад два роки Україна героїчно відбиває навалу жорстоких російських племен, які намагаються знищити нашу країну та її народ. Протистояти атакам допомагає зброя, яку постачають країни-союзниці.
Але з початку поточного року, через внутрішньополітичні події, США перестали постачати зброю і це вже відчувається на більш ніж 1000-кілометровій лінії фронту. Росія, хоч і повільно, але наступає, захоплюючи дедалі більші території. І якщо закінчаться боєприпаси та будуть розбиті озброєння, Україна впаде.
Якими є наслідки для континенту захоплення Росією України?
Путін на початку війни беріг (якщо тут доречне це слово) економічний потенціал України: ракети летіли житловими кварталами, школами, лікарнями та якимись військовими об’єктами. Заводи та енергогенеруючі компанії продовжували працювати. Під удар потрапляли лише мережі розподілу та підстанції. Тотального руйнування зазнавали лише об’єкти, які потрапляють на лінію фронту.
Очевидно, російський диктатор розраховував на те, що після того, як в українських військ закінчаться боєприпаси, Україна впаде і все, що на захід від лінії фронту поповнить економічний потенціал Росії. Відновлювати довелося б лише зруйновані підстанції та лінії електропередач – порівняно невеликі витрати. Зруйновані міста Путін, напевно, залишив би для відновлення наступним поколінням. Його завдання включити те, що залишилося від України в економіку своєї країни для виробництва зброї, підключити дипломатію для скасування максимально можливої кількості санкцій, розширити свою армію за рахунок українського мобілізаційного ресурсу. Заділ для продовження експансії на роки вперед ним створено – шкільну програму максимально адаптовано під виховання покоління загарбників, цьому сприяють і створені воєнізовані дитячо-юнацькі організації.
Декілька років знадобляться для «перетравлення» України, мінімізації опору, накопичення зброї, після чого шлях на Захід буде продовжено. Винятком може бути позаблокова Молдова, яка стане для Путіна легкою здобиччю одразу після поглинання України.
Втім, свої цілі російський диктатор виклав наприкінці 2021 року в ультиматумі НАТО та персонально США: він зажадав під вплив Кремля країни колишнього СРСР та Варшавського договору. Очевидно, для Путіна набір цілей за ці два роки зріс – адже погрози з офіційних кремлівських телеканалів від офіційних осіб РФ сипалися на адресу всіх країн, які допомагають Україні.
Навіть якщо Путін у процесі реалізації свого плану поневолення Європи помре природною смертю, його справа може бути підхоплена соратниками, адже захоплення чужих територій, згідно з опитуваннями, подобається більшості громадян РФ, а схема мобілізації, коли купуються рекрути обіцянками високих зарплат і разових виплат, влаштовує всіх. Високі «трунні» подобаються рідним та близьким мобілізованих. Цей конвеєр смерті може тривати як завгодно довго, адже мобілізаційний потенціал нарощуватиметься «новими територіями».
Зараз Україна хоч і важко, але все ж таки стримує натиск. Чи зможе його стримувати блок НАТО – це питання. Так, у Північноатлантичного Альянсу високий мобілізаційний потенціал, озброєння на порядок вищі за російські за якістю, але, як кажуть, є нюанс. Швидкість ухвалення рішень – ахіллесова п’ята блоку. Це показали численні дебати щодо надання допомоги Україні, які, хоч і закінчувалися позитивними рішеннями, але час було втрачено. Внутрішньополітичний устрій члена Альянсу, США, також не сприяє оперативним діям – це видно з суперечок про виділення допомоги Україні, Ізраїлю, Тайваню, незважаючи на критичні ситуації в регіонах. Велика кількість членів НАТО і положення про стовідсотковий консенсус прийняття рішень також забирають дорогоцінний час у союзників, які страждають від агресії. Є питання і за п’ятою статтею Статуту. Вона обмежується фразою, що напад на одного союзника вважатиметься нападом на всіх, але незрозуміло, як це реалізується на практиці: скільки і в який термін має бути виділено кожним учасником живої сили, техніки, боєприпасів, амуніції, харчів? Як розподіляються ці ресурси країнами? Скільки часу триватимуть консультації?
У диктатури, з якою належить воювати, також є свої недоліки. Через єдиновладдя диктатор опиняється в інформаційному вакуумі, він особисто ухвалює ключові рішення, часто вважаючи думки радників помилковими. Втім, і радники, боячись гонінь, можуть забезпечувати диктатора хибною інформацією. Це може призвести до фатальних помилок. Однак перевага диктатури – висока швидкість ухвалення рішень. Це може бути ключовим фактором у моменти вторгнення, що дозволить зайняти досить великі території у початковий момент. Так було у всіх війнах, так було у лютому 2022 року в Україні. Так може статися з невеликими країнами Балтії у разі вторгнення.
Це гіпотетичний сценарій та, можливо, невірний. Але Північноатлантичний альянс має шанс не випробовувати долю і передати Україні достатню кількість необхідної зброї, зняти «червоні лінії», що стосуються ударів по військових та інфраструктурних об’єктах подвійного призначення на території Росії, дозволивши максимально виснажити російську армію, не залишивши їй шансу в найближчі, як мінімум, 20 років претендувати на чужі території.
ZpTown