Західні дипломати і дедалі більше чиновників в Україні сходяться на думці, що значні гарантії безпеки можуть стати основою для завершення повномасштабної російської агресії, за якої РФ збереже де-факто, але не де-юре, контроль над захопленими українськими територіями.
Про це пише газета Financial Times (FT).
Однак це не означає, що влада України та їхні західні союзники пропонують визнати суверенітет Росії над українськими територіями, які та захопила з 2014 року, підкреслило FT.
Як пише видання, передбачається мовчазна згода з тим, що ці землі мають бути повернуті дипломатичними засобами у майбутньому.
Це, зрозуміло, залишається чутливим питанням для українців, особливо коли подається як основа компромісу з Москвою.
Тимчасова передача земель під контроль Москві для набуття членства в НАТО може стати єдиною умовою, зазначив у коментарі FT західний дипломат, який залишився невідомим, підкресливши, що для українців це залишається табу, принаймні, публічно.
Під час візиту до США наприкінці вересня президент України Володимир Зеленський повторив свою пропозицію щодо прискореного вступу до НАТО.
Західнонімецька модель для України, коли гарантії безпеки розповсюджуватимуться лише на території, які контролює Київ, обговорюється у зовнішньополітичних колах країн Заходу понад 18 місяців, поінформувала FT.
В Офісі президента України цю публікацію FT назвали “маренням”. Там наголосили, що Україна не торгує суверенітетом і територіями, зауваживши, що такої розмови, про яку написало видання, немає.
“Ніхто на Заході офіційно і явно не пропонував Україні такі гарантії безпеки, які б точно не допускали розширення або повторення війни. Вони навіть далекобійність бояться дати”, – сказав “24 каналу” джерело в ОП.
«Відкушування» територій сусідніх держав було в епоху колоніальних воєн звичною справою. У XX столітті німецький політик Адольф Гітлер прийшов до влади на тлі своїх обіцянок переглянути принизливі для Німеччини підсумки Першої світової війни. Його загарбницька ідеологія, яка сповідувала перевагу німецької нації над іншими, подобалася німцям і в ході переможної ходи Вермахту Європою широко віталася німецьким народом. Друга світова – була останньою колоніальною війною XX століття.
Німеччина програла Першу світову війну. Версальський договір 1919 р., який запропонували Німеччині країни-переможці (США, Великобританія, Франція та інші союзні держави), передбачав штрафні територіальні, військові та економічні заходи. На заході Німеччина повернула Франції Ельзас та Лотарингію. Колись Німеччина захопила ці території та панувала на них понад 40 років. Бельгія отримала Ейпен та Мальмеді; Північний Шлезвіг відійшов до Данії. Рейнська область була демілітаризована, тобто Німеччини заборонили тримати там війська та зводити укріплення. На сході Німеччина віддала Польщі частину Західної Пруссії та Сілезії. Крім того, Чехословаччина отримала від Німеччини Глучинську область; переважно німецький Данциг (Гданськ) став вільним містом під захистом Ліги Націй, а Мемель – невелика частина Східної Пруссії вздовж Балтійського моря – відійшла до Литви. Німеччина втратила всі колонії за межами Європи. Загалом Німеччина втратила 13 відсотків своїх територій у Європі (понад 43 200 квадратних кілометрів) та десяту частину населення (6,5 – 7 мільйонів осіб), які проживали на них. Обіцянки Гітлера німецькому народу відновити статус-кво на континенті (у тому числі відновлення німецьких територій до стану до Першої світової війни), спіткнулися про зростання його апетитів у ході виконання цієї обіцянки. Відомо чим закінчилася та війна. Це призвело до чергового переділу територій, внаслідок якого Німеччина втратила половину своїх земель. Радянський Союз дістав територію Східної Німеччини з німецькими землями: Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія-Анхальт, Вільна держава Тюрінгія, Вільна держава Саксонія, Бранденбург, а також Східна частина німецької столиці Берліна. 1949 року вся ця територія була проголошена як перша соціалістична німецька держава — Німецька Демократична Республіка (НДР). Територія Німеччини, що залишилася, відійшла в окупаційну зону США, Великобританії та Франції (хіба міг би Сталін ці території передати країнам капіталістичного табору, якби, як каже «великий історик» Путін, у війні переміг тільки Радянський Союз?). У 1956 році ці країни надали незалежність підконтрольної їм території Німеччини, утворивши Федеральну Республіку Німеччина. У 1990 році перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов став одним з ініціаторів об’єднання двох Німеччин, відмовившись від окупації маріонетковим режимом Радянського Союзу території Східної Німеччини (НДР).
Невідомо, якби розвивалися події у Німеччині, якби возз’єднання її земель не відбулося до розвалу Радянського Союзу.
У 1991 року стався розпад СРСР. Три його республіки-ініціатори (засновники СРСР), Росія, Україна та Білорусь оголосили про припинення існування СРСР та утворення Союзу Незалежних Держав (СНД). Хоча фактичний розпад розпочався раніше – у 1988-89 роках від радянської імперії відкололися країни Балтії, які останніми увійшли до її складу внаслідок анексії за пактом Молотова-Ріббентропа у 1939 році. У 1990-91 роках майже всі республіки оголосили про свої суверенітети. Саме цей час Путін вважає найбільшою геополітичною катастрофою.
Історія XX століття показує, що насильно приєднані території не приживаються у державах із імперськими амбіціями своїх правителів та їх народів. Насильно скорочені держави чекають та домагаються вікна можливостей для повернення своїх територій.
Сьогодні Росія (її правитель та її народ) вважає себе імперією і веде колоніальні війни для захоплення територій сусідів або підпорядкування їхньому впливу. Так було з Молдовою, потім із Грузією, тепер з Україною. Однак, усі перелічені країни, а також Японія, Фінляндія, Німеччина, Китай та ін. чекають зручного моменту, щоб повернути свої землі.
Україна бореться за це військовим шляхом із 2014 року.
Як можуть розвиватися події, якщо Росії все ж таки вдасться відтяпати в України території за результатами цієї війни? Історія показує, що жодна країна не згодна з анексією її територій і намагається їх повернути будь-якими засобами (політичними чи військовими). Тому присвоєння чужого є передумовою неспокійного життя у майбутньому.
Якщо відбудеться підписання кабального перемир’я, український народ не змириться з цією думкою і чекатиме і наближатиме появу вікна можливостей:
– Одним із гарантів того, що Росія не посміє напасти на Україну з метою захоплення всієї її території та русифікації українського народу – підписання Україною Договору про колективне співробітництво з НАТО (вступ до НАТО) або (і) окремого Договору про військову взаємодопомогу із США.
– Україна розширить демократію, придушуючи проросійські настрої шляхом позбавлення громадянства (ураження прав) всіх, хто нарікає на «російський світ».
– Поставити головною метою легальне збагачення населення та зростання соціальних гарантій для тих, хто з об’єктивних причин не може заробляти на гідне у фінансовому плані життя. Одна із гарантій – фінансове стимулювання зростання народжуваності. Ці заходи мають стати запорукою вирішення повоєнної демографічної ситуації.
– Пошук шляхів справедливого оподаткування, законодавча фіксація мінімального рівня зарплати у собівартості продукції, обмеження рівня прибутку для бенефіціарів компаній по галузях.
– Збільшити рівень патріотичного виховання у школах, патріотичних публікацій у ЗМІ, створити патріотичну кіноіндустрію.
– Максимально збільшити кількість приватних компаній, які виробляють зброю, щоб на основі конкуренції зростала її якість і з’являлися конкурентні технологічні новинки.
– На всіх доступних майданчиках критикуватиме цей «мирний договір» з анексією територій.
– Вести відповідну роботу з державами, у яких Росія також анексувала території та з поневоленими Росією народами всередині цієї країни.
Вживання цих та інших заходів, мета яких повернення будь-яким доступним шляхом незаконно відібраних земель (все, що не відповідає кордонам 1991 року), сприятиме виграшу в конкуренції з тоталітарною Росією, у якої вже тяжіють антилюдські закони і підштовхують її до відцентрових процесів – швидше зростання чисельності українського населення, кількості та якості зброї та інше.
Також слід зважитися розпочати виробництво ядерної зброї – нинішня війна показала, що будь-яка держава може виявитися беззахисною проти ядерної держави, яка напала на неї, і не може повною мірою покладатися на союзників, які «пов’язують їй руки» в обороні.