Цех по виробництву гаубиць

Російсько-українська війна триває вже понад 10 років, 1000 днів триває її гаряча фаза після того, як російський диктатор путін зважився розсекретитися, публічно 24.02.2022 оголосивши війну, назвавши її на ходу вигаданим терміном «спеціальна військова операція» (цього поняття не існувало в жодному юридичному документі РФ, але путіну довелося замаскувати слова “війна, агресія” абревіатурою “СВО”, щоб не відповідати за ст. 353 Кримінального кодексу РФ “Планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни”). Цим він перевів свою армію зі статусу «іхтамнет» у статус окупантів.

Війна вимагає величезних ресурсів – матеріальних та людських. Гігантська військова машина путінської росії сточує свої зуби о оборону України, хоча завдає величезних збитків, стираючи з лиця землі населені пункти, вбиваючи людей, змушуючи їх залишати батьківщину. Для успішного протистояння ворогові українська промисловість переводиться на військові рейки, союзники допомагають постачанням, санкціями проти російської військової економіки, фінансуванням.

Переведення промисловості на військові рейки (мобілізація економіки для задоволення потреб оборони) — складний та багатоступінчастий процес, що потребує стратегічного планування, координації та гнучкості. Для успішного виконання цього завдання потрібно виконання наступних дій:

Оцінка поточного стану промисловості
– проведення аудиту виробничих потужностей, сировинних ресурсів, логістичної інфраструктури.
– визначення галузей, які можуть бути швидко перепрофільовані для випуску військової продукції.
– аналіз вузьких місць, які можуть обмежувати розгортання масштабного виробництва.

Стратегічне планування
– розробка національного плану переведення ключових галузей на випуск продукції для оборонних потреб.
– встановлення пріоритетів у виробництві (зброя, техніка, боєприпаси, медичне обладнання та ін.).
– визначення необхідних нормативно-правових змін для мобілізації ресурсів.

Репрофілювання підприємств
– перепрофілювання цивільних виробництв під випуск військової техніки та обладнання. Наприклад, автомобільні заводи можуть бути переорієнтовані виробництва бронетехніки.
– використання подвійних технологій, які застосовні як у цивільних, так і у військових цілях.

Мобілізація робочої сили
– залучення кваліфікованих кадрів із цивільних галузей.
– організація програм прискореної підготовки робітників для роботи в оборонній промисловості.

Тут слід розуміти, що кількість робочої сили у довоєнній економіці становила кількість зайнятих (за кількістю робочих місць) плюс кількість усіх безробітних. Першими в армію будуть мобілізовані безробітні, потім доведеться скорочувати працівників для потреб армії, а ті, що залишилися, повинні будуть не тільки підтримувати цивільне виробництво (сільське господарство, продукти харчування, товари першої необхідності, легка промисловість та інше), а й працювати на новостворених та перепрофільованих виробництвах військової промисловості. Збільшення потужностей ВПК спричиняє схлопування цивільного виробництва. В Україні, завдяки допомозі західних союзників у постачанні військової техніки, цивільне виробництво згортається повільніше, ніж у Росії. Але воно припиняється на захоплених і обстрілюваних територіях, біженці є джерело кадрів для виробництва та поповнення армії. Росія так само – використовує населення на окупованих територіях для поповнення армії та промисловості. Підсилили экономику окупантів території, захоплені у 2014-2022 роках без інтенсивних боїв, де зберігся виробничий потенціал.

Логістика та сировина
– забезпечення пріоритету у постачанні сировини для військових потреб.
– розвиток внутрішньої логістики, щоб оперативно забезпечувати підприємства матеріалами.

Фінансування та ресурси
– перерозподіл бюджетних коштів на потреби оборони.
– мобілізація стратегічних резервів держави (сировина, обладнання).

Інновації та наука
– підтримка наукових досліджень для створення нових видів зброї та технологій.
– залучення провідних наукових організацій для прискорення розробки оборонної продукції.

Забезпечення внутрішньої стійкості
– контроль над ключовими секторами економіки (сільське господарство, охорона здоров’я) для підтримки соціального порядку.
– розробка системи нормування продуктів та ресурсів, щоб уникнути кризи постачання населенню.

Державне управління та координація
– створення центрального штабу для управління мобілізацією.
– призначення відповідальних за контроль над окремими напрямками (військова техніка, транспорт, постачання).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − one =