Прихід Трампа до Білого дому президентом США ознаменувався різким поворотом політики стратегічного союзника України в загарбницькій війні Росії.
Президент країни-агресора Володимир Путін невтомно твердить, що на території України він воює із Заходом, хоча при цьому вбиває українців. Якщо це так, то тепер Заходу доведеться здатися.
Здавалося б, агресія Путіна в Україні рухається для нього до цугцвангу через виснаження економіки Росії війною, втечею за кордон від режиму Кремля трудових ресурсів та санкціями, катастрофічним зниженням складських запасів російської військової техніки та кінцівки її в країнах-союзницях Росії, які явно допомагають Путіну – у КНДР та Ірані.
Показово, що російські сухопутні сили з танків та бойових броньованих машин пересідають на велосипеди, самокати, мотоцикли, баггі і навіть на ослів. Міжнародні санкції, відвага українських захисників та військова допомога Заходу роблять свою справу.
На жаль, нещодавні президентські вибори в США різко розгорнули Сполучені Штати, що, напевно, призведе до турбулентності як на американському континенті, так і в Євразії. Заяви Трампа про перегляд кордонів, відмова від надання допомоги іншим країнам, зрештою, призведе до зміни влади в деяких із них вже найближчим часом. Мирний план щодо російсько-української війни, який готуються презентувати у Трампа, не обіцяє Україні нічого хорошого – план напевно передбачає поступки українських територій агресору, що розв’яже руки іншим режимам, які бажають «поласувати» краденим. Відчувши свою безкарність у точках планети, де США згортають свій вплив, «людоїдські» режими піднімуть голову. Об’єднавшись із собі подібними до союзів, вони становитимуть велику загрозу країнам демократії і, можливо, самим США, якщо за Трампа Штати не впадуть в авторитаризм і не опиняться на їхньому боці.
На цьому тлі доля України може дійти швидкого завершення шляхом її подальшого поглинання Росією. Без американської підтримки Європа навряд чи захоче чи навіть зможе довгостроково допомагати Україні. Особливо з огляду на те, що в неї наглухо впроваджені путінські агенти впливу в особі Орбана, Фіцо та інших.
Залишившись без допомоги союзників, Україна не зможе дієво чинити опір агресору, її військово-промисловий комплекс (ВПК) та економіка надто слабкі для цього. Як приз Росії перейдуть ресурси, що залишилися нерозбитими війною, які Путін зможе використати вже наступного дня після вторгнення на всю територію. А це важка та військова промисловість, кваліфіковані працівники та мільйонне загартоване у боях військо. Само собою, паралельно Україні Путін поглине Білорусь із її ресурсами, щоб вирівняти кордони з НАТО. ВВП такої Росії зросте на 14,2 відсотка – 2024 року ВВП РФ становив $2021 млрд; України – $178,8 млрд; Білорусі – $71,86 млрд. Посилившись, він рухається далі на Захід: до країн Балтії, Польщі, Угорщини, Словаччини (попри дружні режими в Угорщині, Словаччині, Білорусі), Румунії і далі за списком, оголошеним ним наприкінці 2021 року. Слабка Європа, позбавлена підтримки США, не зможе стримати імперських амбіцій Путіна. Дуже ймовірно, що Путін остаточно залагодить питання на Кавказі, приєднавши до Росії всю Грузію, Вірменію, середньоазіатські країни колишнього СРСР і почне претендувати, як мінімум, на Північний Казахстан, якщо та й інші держави Кавказу-Середньої Азії не встигнуть заскочити під парасольку Китаю, уклавши з ним договори про військову взаємодопомогу.
Відмова Трампа від союзництва з деякими державами, може виявитися на руку Китаю, який з радістю «підбиратиме» країни-артефакти, що відскочили від США, що призведе його до ще більшого впливу на планеті, яка, як мріє Путін, стане багатополярною: Росія, що виросла, і Китай, що виріс.
У Європи залишилося чотири роки, протягом яких вона зможе підготуватися до майбутньої битви з Росією, яка розрослася за рахунок України та Білорусі (при Трампі, який вже найближчим часом принесе Путіну на блюдечку частину України, російський диктатор (або його наступник) не зважиться продовжувати свій похід на Захід і подальше поглинання України, але після нього…). За цей час ЄС має не лише підготуватися у військовому та економічному плані, а й позбутися «п’ятої колони» всередині себе, переглянувши свої статутні документи для того, щоб у них з’явилася можливість виключати зі свого складу країни, що відійшли від критеріїв Союзу. Таку саму проблему має вирішити і Північно-Атлантичний Альянс.
Втім, НАТО має ще одну, неочевидну, проблему.
Чи допомагатиме США Трампа Європі у разі нападу Росії на одну з країн НАТО в цьому регіоні? 5 стаття Північноатлантичного договору звучить так: “Договірні сторони погоджуються з тим, що збройний напад на одну або декількох з них в Європі або Північній Америці буде розглядатися як напад на них в цілому і, отже, погоджуються з тим, що у разі якщо такий збройний напад буде мати місце, Става Організації Об’єднаних Націй надасть допомогу Договірній Стороні, яка зазнала або Договірним Сторонам, які зазнали подібного нападу, шляхом негайного здійснення такої індивідуальної або спільної дії, яку вважатиме за необхідне, включаючи застосування збройної сили з метою відновлення та подальшого збереження безпеки Північноатлантичного регіону.
Про будь-який подібний збройний напад і всі вжиті в результаті заходи негайно повідомляється Раді безпеки [ООН]. Такі заходи будуть припинені, коли Рада безпеки [ООН] вживе заходів, необхідних для відновлення та збереження міжнародного миру та безпеки.”
Тут не розписано, хто, у який термін, у якому обсязі надає допомогу. Прийняття рішення вимагатиме довгих погоджень, що може виявитися фатальним особливо для малих на території країн. Наприклад, держави Балтії. Можливо, Трамп потребуватиме укладання угоди, перш ніж США нададуть якусь допомогу.
ZpTown