Росія після розпаду СРСР відторгла частину Молдови, потім частину Грузії, тепер частину України, створивши на цих теренах маріонеткові держави. Крім того, вона анексувала Крим, тепер намагається анексувати українські території, захоплені внаслідок повномасштабного вторгнення.
Навіщо вона це робить із сусідніми країнами, які ведуть незалежну політику?
Тут слід виділити кілька можливих причин, які часто згадуються в експертних оцінках та публічних дискусіях. Однак важливо розуміти, що будь-які висновки про мотиви мають інтерпретаційний характер і залежать від погляду.
Геополітичні амбіції та відновлення впливу:
Росія як спадкоємиця Радянського Союзу прагне зберегти або відновити вплив у пострадянському просторі, розглядаючи його як свою “сферу впливу”. Після розпаду СРСР у 1991 році багато колишніх радянських республік, включаючи Молдову, Грузію та Україну, почали орієнтуватися на Захід, зокрема на ЄС та НАТО. Підтримка сепаратистських рухів у Придністров’ї (Молдова), Абхазії та Південної Осетії (Грузія), а також анексія Криму та підтримка сепаратистів на Донбасі (Україна) можуть бути спробами запобігти інтеграції цих країн у західні структури та зберегти їх в орбіті російського.
Стратегічний контроль та безпека:
Росія розглядає сусідні країни як буферні зони, які забезпечують її безпеку проти потенційних загроз, особливо з боку НАТО. Наприклад, контроль над Кримом зміцнює російську військову присутність у Чорному морі та забезпечує контроль півдня Європи – півночі Африки, частини близького Сходу, а підтримка Придністров’я створює важіль тиску на Молдову. Аналогічно, Абхазія та Південна Осетія забезпечують Росії військову присутність у Закавказзі. Ці дії можуть бути спрямовані на запобігання розширенню НАТО на схід, що Росія сприймає як загрозу своїй безпеці (держави, які мають територіальні претензії, не можуть бути прийняті в НАТО).
Економічні інтереси:
У деяких випадках дії Росії пов’язані з економічними цілями. Наприклад, контроль над південними регіонами України, такими як Херсонська область, може бути пов’язаний із доступом до сільськогосподарських ресурсів та водних шляхів, включаючи забезпечення водою Криму через Північно-Кримський канал. Крім того, дестабілізація сусідніх країн може послабити їхню економіку, роблячи їх менш привабливими для західних інвестицій і більш залежними від Росії.
Внутрішня політика та ідеологія:
Дії Росії на міжнародній арені часто пов’язані із внутрішньою політикою. Підтримка сепаратистських регіонів та військові операції, такі як в Україні, можуть використовуватись для зміцнення патріотичних настроїв усередині країни, відвернення уваги від внутрішніх проблем та консолідації влади. Ідеологія “российского мира” , яка передбачає захист російськомовного населення там, також грає роль виправдання таких дій, хоча експерти часто вважають її інструментом задля досягнення геополітичних цілей.
Створення “заморожених конфліктів”:
Росія використовує підтримку сепаратистських рухів для створення “заморожених конфліктів” (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Донбас), які дестабілізують сусідні країни та перешкоджають їхній інтеграції до ЄС та НАТО. Ці конфлікти дозволяють Росії зберігати важелі впливу, оскільки врегулювання потребує її участі, а присутність російських військ (наприклад, у Придністров’ї) посилює цей контроль.