Президент Росії Володимир Путін продовжував робити сенсаційні заяви в рамках триваючої кампанії рефлексивного контролю Росії, яка має на меті стримати подальшу військову допомогу Заходу Україні та відвернути увагу від зростаючої російської сили, яка виступає проти НАТО.
Про це йдеться у аналізі Американського інституту вивчення війни (ISW).
Путін під час візиту до російського 344-го Центру бойового застосування та перепідготовки пілотів армійської авіації 27 березня повторив основні істини та кілька шаблонних наративів, спрямованих на те, щоб відвернути увагу західних політиків нерелевантними та втомленими російськими погрозами, ймовірно, прагнучи відстрочити важливі рішення щодо додаткової військової допомоги Заходу Україні та протидії російській загрозі НАТО та вплинути на них. Путін заявив, що Росія «не має агресивних намірів» щодо країн НАТО і що Росія «нічого б не робила в Україні», якби не «державний переворот в Україні та наступні бойові дії на Донбасі». Путін є вкотре вводячи в кровотік міжнародних ЗМІ брехливий наратив про те, що Захід і НАТО відповідальні за вторгнення Росії в Україну. Кремль постійно брехливо звинувачує країни Заходу в організації державного перевороту в Україні в 2014 році, а Україну – у насильстві проти російськомовних мешканців Донбасу, намагаючись відвести від себе відповідальність за війну в Україні та маніпулювати уявленнями Заходу про наміри та можливості Росії. Але армія Путына вбила саме більшість російськомовних громадян на Донбасі, у Херсонської, Запорізької та Харківської областях, і знищила їхнє житло замість проголошуваного Путіним захисту.
Путін відкинув заяви про те, що Росія хоче напасти на інші країни, включаючи Польщу, країни Балтії та Чехію, як «повну нісенітницю», додавши, що Росія захищає людей, які проживають на «історичних територіях» Росії в Україні. Заперечення Путіним дедалі агресивнішої позиції Росії проти східного флангу НАТО нагадують заяви Кремля про те, що російські війська не вторгнуться в Україну наприкінці 2021 року та на початку 2022 року (включаючи безпосередньо перед повномасштабним вторгненням) щоб затримувати та стримувати будь-які приготування до протидії російській загрозі — таку лінію використовував Кремль. Заперечення Путіним імперіалістичних прагнень Росії також суперечать його власному визначенню «Русского мира» — ідеологічної та географічної концепції, яка включає всі колишні території Київської Русі, Московського царства, Російської імперії, Радянського Союзу та сучасної Російської Федерації. Концепція «русского мира» дозволяє Путіну розглядати будь-які території, якими колись керував російський режим або які стверджували, що ними керував російський режим, як «історичні території» Росії, до яких належать Польща та країни Балтії. Путін може вирішити «захистити» людей, яких Кремль описує як російських «співвітчизників» на цих заявлених «історичних територіях» у той час, який він вибере, повторюючи подібні наративи, які він використовував для вторгнення в Україну.
Путін також намагався відлякати країни НАТО від постачання Україні винищувачів F-16 і намагався утримати західну аудиторію від подальших фінансових зобов’язань щодо безпеки України та НАТО. Путін заявив, що Росія знищить літаки F-16 в Україні так само, як вона знищила іншу західну військову техніку, і пригрозив, що Росія завдасть ударів по західним аеродромам, якщо Україна використає ці об’єкти для полегшення ударів по Росії. Ці заяви, представлені в сенсаційному стилі, є, по суті, заявами про очевидне — природно, що російські сили прагнутимуть знищити українську військову техніку будь-якого типу, і, природно, Росія вважатиме бази, з яких такі сили проводять військові операції проти російських сил, як законні цілі — така війна. Подібні заяви не заслуговують на увагу, але Путін використовує їх для досягнення важливого інформаційного ефекту. Путін і російські джерела раніше навмисно переповнили західний інформаційний простір повідомленнями та кадрами про знищену західну військову техніку та інші тактичні втрати України влітку 2023 року, щоб перешкодити своєчасній військовій підтримці Заходу та довірі до українських сил під час контрнаступу. Крім того, Путін намагався втягнути себе у внутрішньополітичну дискусію США щодо витрат на оборону, стверджуючи, що Росія витрачає майже в десять разів менше на свій оборонний бюджет, ніж Сполучені Штати — що не має значення, враховуючи набагато менший ВВП Росії та той факт, що США не зобов’язуються власних бойових сил (оплачуваних оборонним бюджетом США) для цієї війни. Згадка Путіна про витрати США на оборону також, ймовірно, намагалася створити хибне уявлення про те, що Росія успішніша на полі бою, незважаючи на менший оборонний бюджет, приховуючи реальність того, що Росія частково мобілізувала свою економіку та створила труднощі для свого народу, щоб підтримувати військові зусилля, тоді як США та Захід зберігають свої економіки на основі мирного часу.
Заяви Путіна від 27 березня не є ані новими, ані несподіваними, і вони найкраще ілюструють, як Кремль регулярно переповнює західний інформаційний простір, часто нерелевантними або деконтекстуалізованими правдами, а не відвертою дезінформацією, щоб сформувати глобальне сприйняття та просувати власні довгострокові цілі. Ці заяви слід аналізувати разом із нескінченними випадками повторного використання Кремлем одних і тих самих наративів, а не як окремі флексії. Заполонення, заплутання та маніпулювання західним інформаційним простором і сприйняттям є частиною російської стратегії «рефлексивного контролю» — або способу передачі підстав для прийняття рішень опонентові, щоб той вільно прийшов до заздалегідь визначеного рішення. Заяви Путіна спрямовані на уявлення США та Заходу про витрати, пріоритети, ризики та узгодження з цінностями для досягнення бажаного результату затримки надання західною військової допомоги Україні або перешкоди НАТО визнати й своєчасно відреагувати на потенційну російську загрозу. Заяви Путіна та інші інформаційні операції Кремля є частиною головних зусиль Росії змусити США та Захід прийняти та обґрунтувати рішення, які просувають інтереси Росії, як нещодавно оцінював ISW.