На це питання є різні відповіді. Сам російський диктатор каже, що в Україні було здійснено держпереворот, тому він вирішив захищати російськомовне населення («російський світ»). Але ця відповідь не витримує жодної критики – адже з 2014 року російська армія нікого з цивільних не шкодувала ні в Дебальцевому, ні в Іловайську, ні в інших населених пунктах російськомовного Донбасу.
Не з подій у Криму все починалось в Україні.
Очевидним антиукраїнським кроком Росії стала спроба анексувати острів Тузла у Керченській протоці у вересні 2003 року. Конфлікт незабаром був «улагоджений» і острів залишався під українським контролем. Як пізніше зізнався тодішній президент України Леонід Кучма, він наказав відкривати вогонь, якщо російські військові перетнуть кордон. Але, як ми знаємо, Путін мстивий. Напевно, саме тоді він зачаїв образу і почав готуватися до війни.
Місяцем пізніше за тузлинський конфлікт, у вересні того ж року пролунали перші постперебудовні вибухи на складах боєприпасів (Артемівськ (Бахмут)) і потім, із завидною постійністю вони тривали практично щороку. Тоді російські та багато українських ЗМІ повідомляли про бардак на солодах. Але з цим можна було б погодитися, якби в неясні 90-ті були такі інциденти. Але тоді нічого такого не відбувалося. Українські суди робили винними будь-кого – від прапорщиків, які нібито намагалися вилучити зі снарядів кольорові метали (усі погоджувалися з тим, що люди, які мають професійне ставлення до артилерійських боєприпасів, повні ідіоти, тому пилили боєприпаси) до командира військової частини, який допустив сухе листя на складі. Пізніше стало відомо, що всі українські структури, зокрема, слідчі та судді були пронизані російською агентурою. Тому суди забезпечували юридичне прикриття диверсійної діяльності північного сусіда. Очевидно, справи про вибухи на українських складах боєприпасів мають наново розслідувати.
Із 2003 року російсько-українські відносини погіршувалися. Паралельно з вибухами на складах боєприпасів були газові війни, демонстративна для непокірної України війна в Грузії з анексією територій.
Незважаючи на невдалий досвід Путіна на Тузлі, коли Україна показала рішучість захищати свою територію, захоплення Криму у 2014 році у виконанні «їхтамнетів» виявилося для нього вдалим. Подальша дестабілізація на Донбасі у виконанні банди Гіркіна призвела до кровопролиття із введенням кадрових російських військ для операцій у Дебальцевому, Іловайську та інших. Імовірно, тоді Путін хотів під час перманентного переговорного процесу розміняти Донбас на відмову України від Криму.
Незважаючи на внутрішньополітичні чвари, втрату територій, соціально-економічний стан України покращувався. Це могло призвести до внутрішньої нестабільності в Росії, адже населення сусідньої країни чудово розуміє, що умов для розвитку в їхній багатій на ресурси країні більше, а отже, вони повинні жити краще за українців.
Соціально-економічні аспекти
До початку 2022 року пенсії та зарплати були в Росії вищими, але динаміка їхньої зміни вже подавала надії Україні. Деякі показники в Україні вже були кращими за російські. Путін міг у себе в країні їх змінити політичним рішенням, але це означало, що для збалансування бюджету доведеться турбувати друзів-олігархів.
Наприклад, мінімальна зарплата (МРОТ) в Україні з 01.01.2022 становила 6500 грн. чи $232, а Росії – 13890 крб. або $184.
Не на користь росіян були показники з іпотеки. Так, на початку 2022 року, напередодні російського повномасштабного вторгнення, в Україні оформляли іпотеку на умовах 7% річних на 20 років, а в Росії – під 11,19% річних на 30 років. Для порівняння, того ж 2022 року у США іпотеку роздавали на 30 років під 5 відсотків річних. І це за ВВП на душу населення – в Україні $4800, у Росії $12000, у США (для порівняння) $63500. Якщо порівнювати іпотеку в переплаті, яка ляже на плечі українця та росіянина, то, за позикою в 1 мільйон національної валюти, українець за 20 років переплачує 735 тисяч (менше, ніж удвічі), а росіянин за 30 років – 1131,66 тисяч (більше, ніж удвічі).
Пенсія в Україні, так само, як і середня зарплата ще були нижчими за російські, але показувала тенденцію до зростання (див. графіки).
Очевидно, мінімальна зарплата та пенсія – показники більш політичні, ніж економічні: верхня межа обмежується можливостями економіки, нижня – політичною волею правлячих кіл. Щодо іпотеки, там ситуація залежить також від політичної волі та від економіки. У січні 2022 року облікова ставка НБУ становила 9%, а ЦБ РФ – 8,5%. Видаючи іпотеку під нижчий відсоток, ніж облікова ставка, Україна стимулювала розвиток молодих сімей, демографічне зростання. У Росії її все було поставлено на зростання доходів банкірів.
Ще один показник. Напевно, найбільш вирішальне для ухвалення Путіним рішення про повномасштабне вторгнення у 2022 році. Путіну потрібно було будь-що не допустити впровадження його в Україні. Це рішення було ухвалене президентом Зеленським, і виявилося найбільшим подразником Путіна. Напевно, після цього він та його пропагандисти навісили на Зеленського (єврея за національністю) ярликів «нацист», «наркоман» та інші. Новий показник гармонував із Конституцією України, наголошуючи на її соціальній спрямованості на відміну від російського основного закону.
Президент Зеленський у грудні 2021 року заявив, що за рішенням РНБО розпочався повний аудит усіх надр та надрокористувачів. Результати аудиту стануть підставою для нарахування на рахунок українських дітей частини рентної плати, яка нараховуватиметься щорічно та доступна для використання після досягнення ними повноліття.
Згідно зі статтею 13 Конституції України надра належать народу України, тому під час використання їх для ведення бізнесу стягується рентна плата, що йде до бюджету.
Згідно зі статтею 9 Конституції Росії, «земля та інші природні ресурси можуть перебувати у приватній, державній, муніципальній та інших формах власності». Російський народ немає права продаж ресурсів з надр бізнесмену, оскільки він є власником ресурсів. Саме тому в Росії існують так звані «депресивні» регіони, населення яких не отримує до регіональних бюджетів оплату за видобуті на землі ресурси. Як правило, основні ресурси зосереджені на землях численних національностей, наприклад, у жебраках Саху (Якутія), Бурятії та інших.