Перехід будь-якої держави на «військові рейки» вимагає великої рішучості та ризику від влади, до якої обидві сторони російсько-українського збройного конфлікту не готові.
Путін створив найчисленнішу найманську армію в історії, запропонувавши укласти контракти з великою кількістю російських громадян. На гачок попалися насамперед невдахи: безробітні, які не могли знайти гідну роботу, а також ті, хто працював на низькокваліфікованих робочих місцях із низькою оплатою праці. Швидке досягнення мети Путіна – захоплення України та насильна зміна в ній уряду закінчилося фіаско – українці чинять жорсткий опір, а підлий напад шокував увесь світ, багато держав якого почали надавати посильну допомогу оборонній стороні. Путін опинився в положенні, коли потрібно було наймати весь час нових бойовиків замість убитих на війні. Однак у 140-мільйонній країні реальний мобілізаційний ресурс виявився не настільки великим, як передбачали багато довоєнних аналітиків.
Так, згідно з даними Росстату, в 2022 році, коли в Кремлі було прийнято рішення приміряти на собі костюм гітлерівської воєнщини, найкривавішого режиму ХХ століття, в Росії проживало 146,447 млн осіб, у тому числі працездатних 83,44 млн, серед яких було 71,974 млн зайнятих та 2,951 безробітних. Серед людей, які шукають роботу, не менше 60 відсотків – жінки (так склалося, що вони здебільшого першими втрачають роботу). Інші 40 відсотків, 1180400, ті чоловіки, які можуть бути відправлені на війну за «довгим рублем». З наведених вище чисел випливає, що в довоєнній Росії було близько 72 мільйонів робочих місць, які були задіяні у виробництві продукту з додатковою вартістю, що брали участь у створенні валового внутрішнього продукту (ВВП) та підтримці життєздатності країни.
Тепер уряду слід вирішити завдання, як, відправивши на війну з 2022 року приблизно 1,3 млн людей, втративши близько 1 млн осіб, які втекли з країни після указу про мобілізацію, створити військову економіку? Для цього потрібно закрити або максимально мінімізувати виробництво на багатьох із наявних 72 мільйонах робочих місць, придбати обладнання, матеріали, технології, перевчити працівників цивільних професій і при цьому максимально зберегти соціальні виплати, пільги, щоб уникнути народних заворушень, які в іншому випадку можуть перерости в так звані «голодні бунти».
Міжнародні санкції проти підступного агресора роблять свою справу – будь-яке виробництво стало дуже дорогим через подовження логістики, пов’язаної з їхнім обходом. Зменшення надходжень до бюджету через санкції не дозволяють російській владі купити більше зарубіжних найманців, військової техніки, зробити багато озброєнь. Інтенсивний перебіг бойових дій протягом майже трьох років виснажив радянські запаси зброї, а власне виробництво надто мало для компенсації втрат, що збільшує ризики виникнення конфліктів на інших ділянках російських кордонів. Нестача коштів та озброєнь дедалі більше позначається на фронті. Спочатку страждають ті, хто вже використаний владою – днями Путін різко зменшив компенсації щодо поранень; дедалі більше вбитих військових ховають у братських могилах на місцях проведення боїв, щоб надати їм статус зниклих безвісти і не платити їх рідним та близьким «гробові».
Обмін військових на їжу та технології з державами осі зла – найкраще, що у цій ситуації вигадали у Кремлі. Наразі Північна Корея надає ракети, снаряди, гармати та солдатів – у найближчому майбутньому можуть до постачання додатися дрони, освоєння масового виробництва яких розпорядився розпочати диктатор КНДР Кім Чен Ин (мабуть заміна розбомблених Ізраїлем іранських виробничих потужностей). Іран поки що постачає Путіну лише «шахеди», машинокомплекти для їхнього великовузлового складання в Росії, та ракети, але не виключено, що незабаром на фронті з’являться бойовики КВІР. Про китайські, латиноамериканські, африканські та інші поставки готових озброєнь і солдатів поки невідомо.
Перекриття підтримки путінської військової машини ззовні може змусити Кремль до пошуку миру на адекватних умовах.
Приблизно така ж ситуація з кадрами і в Україні, тільки менші масштаби, адже довоєнне населення країни було приблизно в 3,5 рази нижче російського. Також підприємства працювали на мирну економіку, були безробітні. Тепер потрібно шукати можливості замінювати мирні виробництва військовими, шукати, перенавчати працівників та бійців до армії: треба пожертвувати робочими місцями мирного часу, замінивши їх новими, але вже для війни, оскільки немає кадрів до створення додаткових (саме з міркувань, що цивільне населення – це потенційні військові та фахівці на заводах, які виробляють зброю та боєприпаси, російська армія знищує мирних жителів України). Але є перевага в України, яка частково компенсує величезну різницю в ресурсах – допомога Заходу. З одного боку – економічний тиск на агресора, з іншого – постачання озброєнь, технологій, устаткування виробництва зброї, навчання. Завдяки цій підтримці Україна бореться з підлим кровожерливим «старшим братом» вже майже три роки, виснажуючи його. На сьогоднішній день Росія вже не має жодних можливостей напасти на країни, яким вона загрожує лише войовничою риторикою – мало зброї, мало бійців. У російських «яструбів» залишився лише один аргумент – ядерна зброя. Так, її багато. Так, важко протистоятиме Росії європейським країнам. Але на сьогодні у Росії виснажено сили ППО, що означає, що значна частина тактичних ракет з ядерними боєголовками може бути перехоплена над територією самої Федерації, а європейські (у тому числі з американських військових баз) ракети навіть звичайні, з фугасною бойовою частиною, швидко досягнуть своїх цілей у агресора.
Росії тепер як нікому іншому треба шукати можливість перемир’я. Якою буде влада за новообраного американського президента Дональда Трампа, важко сказати – за Байдена Америка мала передбачувану нерішучість, за Трампа, можливо, стане рішуче непередбачуваною: може відмовити в допомозі Україні і тим самим допоможе Путіну поглинути її та посилитися українськими ресурсами, щоб, «зализавши рани», піти далі за списком, озвученим Путіним в ультиматумі країнам НАТО та США наприкінці 2021 року.
ZpTown