Путін веде колоніальну війну за ресурси. Як такі, землі сусідніх країн Росії потрібні лише для розширення її імперських амбіцій: стати найбільшою за площею, забрати собі якнайбільше природних ресурсів – основного активу торгівлі та існування цієї держави.
У процесі російсько-української війни армія путіна майже вичерпала запаси артилерії та бронетехніки. Те, що залишилося на складах – вже перебране і потребує значних витрат часу та коштів на відновлення. Цій техніці потрібна модернізація з урахуванням сучасних вимог війни, але багато можливостей для неї виявилися недоступними або дуже дорогими через санкції. Російським командирам доводиться приймати неадекватні рішення для продовження пресингу на українські сили: збільшення кількості незахищених бронетехнікою піхотинців, а як засоби доставки на поле бою використовувати цивільні машини, крізь які легко пролітають кулі, а іноді відправляти в атаки пішки. Це призводить до величезних втрат живої сили та легкої техніки, але через велику кількість штурмових груп дає свій результат. Російське просування на фронті продовжується.
На графіках видно зміну динаміки втрат автомобільної техніки (високе зростання через збільшення застосування росіянами легких засобів доставки) та живої сили, що перевозиться малозахищеними легкими засобами доставки.
Купівля солдатів зі збільшенням разової виплати з лишком компенсує будівництво нового танка, обладнаного сучасними засобами ведення війни. Вартість модернізованого танка Т-90М – $4,3 млн (близько 430 млн рублів). Процес виробництва одного танка – до 117 тисяч людино-годин (бригада з 10 осіб витратить 487 діб роботи на три зміни, виготовляючи один танк). Дорого та довго. І це, не зважаючи на труднощі пошуку комплектуючих, які в Росії не виготовляються через санкції.
Простіше найняти людей, разово заплативши їм до 5 млн. рублів кожному, закупити їм баггі по мільйону рублів за одиницю та відправити до українських позицій, продавлювати укріплення. Близько 70 осіб, які отримали по 5 млн. рублів та одному баггі, замінять по вартості один танк!
Живучість одного танка в сучасній війні з використанням дронів набагато менша за живучість розосереджених 70-ти бійців, враховуючи, що один скид в такому разі однаково діє на один танк і на одного бійця, знищуючи їх. Вартість знищення одного танка та одного бійця стає для супротивника однакова. Економічно зрозуміло бажання путіна не зупиняти війну, а продовжувати тиснути, мінімізуючи кількість бронетехніки і не шкодуючи своїх бійців.
Використовуючи живу силу як ресурс для ведення війни, не роблячи різниці між людьми та технікою, путін зазнає величезних втрат живої сили на полі бою, але просувається вперед. Маючи досить високий мобілізаційний ресурс, він може вести таку війну досить довго. Його утримує економіка – вже зараз немає можливості нарощувати виробництво техніки через нестачу виробничого персоналу. Взяти цей персонал можна лише з фронту чи з цивільних виробництв. Але гасло «гармати замість олії» в Росії може бути можливе пізніше, коли ще сильніше буде мобілізовано поліцейські функції держави, здатні придушити будь-який опір.