Припинення вогню між Росією та Україною залишається віддаленою перспективою, і Європа повільно просувається до створення «сил заспокоєння», щоб допомогти підтримати перемір’я.
Про це пише The Economist.
Американська військова допомога скорочується і незабаром повністю закінчиться, якщо її не відновить Дональд Трамп, що виглядає малоймовірним. Найкращий спосіб гарантувати безпеку України, кажуть її прихильники, — це забезпечити її озброєність до зубів, незалежно від того, дотримується припинення вогню чи ні. З цією метою 19 березня Єврокомісія окреслила двоскладову «стратегію дикобраза» для України.
По-перше, Європа буде закуповувати більше боєприпасів і систем озброєння від імені України, включно з ключовими ракетами протиповітряної оборони. По-друге, це сприяло б розвитку власної оборонної промисловості України, яку вона називає «найефективнішим і рентабельним способом підтримки військових зусиль України». Цей план є дітищем Каї Каллас, колишнього прем’єр-міністра Естонії, яка зараз є головним дипломатом Європейського Союзу. Вона хоче подвоїти військову допомогу Україні цього року до 40 мільярдів євро (44 мільярди доларів).
Доводи для інвестування в українську збройову промисловість є переконливими. Україна була великим виробником зброї за часів Радянського Союзу, але після здобуття незалежності в 1991 році ця галузь здебільшого зникла. Тим не менш, була інженерна база та процвітаючий новий технологічний сектор, на який можна було спиратися, коли Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення три роки тому.
Країна мала фундамент: солідний виробничий сектор і безліч інженерних шкіл та університетів, з яких люди з вузькоспеціалізованими знаннями переходили в оборону, каже Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони, який очолює Центр оборонних стратегій, аналітичний центр у Києві. “З 2022 року розвиток був надзвичайно активним. Йде постійний інноваційний процес”, – додає він. Якщо на Заході закупівля зброї зазвичай триває роками, то в Україні ідею можна перетворити на зброю в руках солдата за кілька місяців.
Згідно з березневим звітом Українського інституту майбутнього (UIF), іншого мозкового центру, минулого року українські збройні фірми випустили обладнання на 10 мільярдів доларів. Це означає надзвичайне триразове збільшення порівняно з 2023 роком і десятикратне збільшення порівняно з 2022 роком. На понад 800 приватних і державних підприємствах оборонного сектору працює 300 000 кваліфікованих працівників. Олександр Камишин, який курує оборонну промисловість від президента України Володимира Зеленського, каже, що цього року виробництво становитиме близько 15 мільярдів доларів, але галузь зможе виробляти близько 35 мільярдів доларів. Обмеженням є просто нестача грошей, з якою, як він сподівається, допоможуть союзники.
Незрозуміло, яка частка потреб Збройних сил України забезпечується за рахунок місцевого виробництва. У звіті UIF йдеться про 30%, а пан Загороднюк вважає, що близько 50%. Що не викликає сумніву, так це те, що виробництво стабільно зростає, незважаючи на постійні російські удари по заводах. «Деякі об’єкти уражені п’ять і більше разів», – каже пан Загородник. «Але вони виживають». Фабрики розосереджені та розповзаються, що робить їх стійкими до атак.
Україна очікує виробити 5 мільйонів безпілотних літальних апаратів з оглядом від першої особи (FPV), які домінують на полі бою, порівняно з 2 мільйонами минулого року. Він має на меті створити 30 000 більших безпілотників дальнього радіусу дії, які можуть завдавати ударів глибоко всередині Росії. А Зеленський поставив ціль у 3000 складних крилатих ракет, таких як новий «Довгий Нептун» із радіусом дії 1000 км (одна нещодавно вразила нафтопереробний завод у Криму), а також «ракети-дрони», такі як турбореактивний «Паляниця». Україна також випробовує власні балістичні ракети на російських цілях; вони надзвичайно швидкі, тому їх важче перехопити. Фабіан Хоффманн, ракетний експерт, вважає, що ці цифри для великих ракет можуть бути амбітними.
Інновації зробили українську техніку радіоелектронної боротьби передовою. Ніко Ланге, колишній чиновник міністерства оборони Німеччини, вважає, що його можливості зараз перевершують можливості як російської, так і західної систем. Однією з недавніх успіхів стала установка перешкод «Ліма», яка руйнує систему наведення російських плануючих бомб, які руйнували оборонні позиції України.
Україна також нарощує виробництво традиційної техніки. Минулого року вона відправила понад 2,5 м артилерійських і мінометних снарядів на лінію фронту завдяки партнерству з норвезькою компанією Nammo та франко-німецькою компанією KNDS. (Однак багато українських мінометів мали серйозні проблеми з якістю.) Місячне виробництво самохідної гаубиці «Богдана», яку виробляє українське КЗВВ, прискорилося з шести до приблизно 20-ти. Це втричі швидше, ніж французька фірма Nexter, яка може виробляти свої дорожчі гармати CAESAR. Із збільшенням європейського фінансування виробництво «Богдани» може подвоїтися.
Проте існують значні прогалини в тому, що Україна може виробляти, що робить спільні підприємства з європейськими та американськими компаніями життєво важливими. Шасі для бронетехніки, необхідної для вивезення військ на передову, все ж мають імпортувати. Rheinmetall, німецький оборонний гігант, нещодавно відкрив перший із двох заводів в Україні з виробництва своєї бойової машини піхоти Lynx.
Іншим критичним викликом є зменшення залежності України від західних систем протиповітряної оборони, особливо американських. Потрібна кількість «настільки велика, що її не можна задовольнити імпортом», каже Загороднюк. У січні головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підтвердив, що Україна розробляє систему, яка може збивати балістичні ракети. Спільне підприємство з французькою фірмою Thales, яка є частиною консорціуму, який виробляє систему протиповітряної оборони SAMP-T, забезпечить доступ до передових радарів та оптоелектроніки.
Прямим європейським інвестиціям в українські оборонні фірми перешкоджають хитромудра правова система країни та низький кредитний рейтинг. Ланге каже, що інвестиції мають спрямовуватися в більш динамічні приватні компанії, а не в фірми, контрольовані державою. Проблеми є і в ланцюгах поставок українських компаній. Фабріс Потьє, колишній директор НАТО з політики та планування, стурбований їхньою залежністю від китайських компонентів для безпілотників. Європа, за його словами, має забезпечити українців «оптикою, гіроскопами, сенсорами та контролерами польоту». Загороднюк вважає, що Європа могла б дати Україні перевагу над Росією, надіславши їй передові верстати, компоненти та програмне забезпечення.
Найшвидший спосіб потрапити екіпіровці в руки українських бійців, погоджуються майже всі, це «датська модель». Україна визначає пріоритети; Данія платить; а датські експерти оцінюють постачальників і контролюють виконання замовлення. Минулого року датчани закупили 18 гаубиць «Богдана», які потрапили безпосередньо до Збройних сил України. Потім послідувало фінансування безпілотників великої дальності та ракетних систем. Фінансування включало 125 мільйонів євро від національного українського фонду Данії, 20 мільйонів євро від Швеції, 2,7 мільйона євро від Ісландії та 390 мільйонів євро у вигляді відсотків, отриманих від заморожених російських активів. 3 квітня Данія пообіцяла виділити ще 264 мільйони євро. Україна сподівається, що цього року на цю ініціативу буде знайдено щонайменше 1 мільярд євро. Камишин каже, що європейські країни «п’ять плюс» зараз використовують данську модель.
На жаль, план Каллас розвалився на Європейському саміті 20 березня. Дехто звинувачував її в тому, що вона не змогла зробити дипломатичну основу, щоб змусити лідерів домовитися заздалегідь. Зрештою це було розбавлено: 5 мільярдів євро мають бути витрачені на боєприпаси. Пані Каллас має намір відновити план. Якщо вона зазнає невдачі, Європа відкине найшвидший і найефективніший спосіб захисту України.