Аналізуючи телефонні переговори Дональда Трампа з Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним, а також його публічні заяви та дії, можна припустити, які цілі він переслідує, крім офіційно озвученої мети “закінчення війни” в Україні.
Варто врахувати, що Трамп часто діє в контексті власних політичних, економічних та іміджевих інтересів, а його тиск на Україну (жертву агресії) замість Росії (агресора) викликає питання про його справжні мотиви та бачення результатів.
Цілі Трампа (окрім “закінчення війни”)
Внутрішньополітичний імідж та виконання передвиборчих обіцянок:
Трамп прагне зміцнити свій імідж як “миротворця”, який може швидко вирішувати складні міжнародні конфлікти. Це відповідає його передвиборчій риториці про “швидке” завершення війни в Україні. Успішне припинення війни може бути представлено як його особистий тріумф, що зміцнить його позиції в США, особливо серед електорату, який підтримує ізоляціоністську політику. Наприклад, у своїх заявах Трамп неодноразово наголошував, що війна “ніколи б не почалася за його президентства” і що він може завершити її “за лічені місяці”. Це вказує на прагнення продемонструвати власну ефективність як лідера.
Економічні інтереси США:
Трамп акцентує на економічних аспектах, таких як зниження цін на нафту, що, за його словами, може сприяти завершенню війни. Це може бути пов’язано з його бажанням стабілізувати американську економіку, знизити енергетичні витрати для американських споживачів та послабити залежність Росії від нафтових доходів, не вдаючись до прямих санкцій. Він також згадував угоди про видобуток корисних копалин в Україні, що може свідчити про інтерес до економічної вигоди для американських компаній у разі мирного врегулювання.
Покращення відносин із Росією:
Трамп демонструє бажання нормалізувати відносини з Росією, що може бути частиною його ширшої стратегії “миру через силу”. Його регулярні розмови з Путіним, запрошення до Москви та Вашингтона, а також позитивні коментарі про Путіна (наприклад, про його “привітність”) вказують на спробу встановити особистий діалог із російським диктатором. Це може бути мотивовано прагненням зменшити геополітичну напругу між США та Росією, а також уникнути ескалації конфліктів на інших фронтах (наприклад, у відносинах із Китаєм).
Тиск на Україну для швидкого результату:
Трамп, ймовірно, бачить Україну як сторону, на яку легше тиснути, оскільки вона залежить від американської військової та фінансової підтримки. Призупинення військової допомоги Україні, про що повідомляли ЗМІ, є інструментом тиску, щоб змусити Зеленського погодитися на переговори, навіть якщо вони передбачають значні поступки. Його заява про те, що Зеленський “складний у спілкуванні”, та критика щодо “нелегітимності” українського президента свідчать про спробу делегітимізувати українське керівництво, щоб виправдати тиск на Київ.
Геополітичне переформатування:
Деякі джерела, зокрема NYT, порівнюють переговори Трампа з Путіним із “Ялтинською конференцією”, що може вказувати на його амбіцію перерозподілити сфери впливу в Європі. Це включає можливе визнання окупованих територій, таких як Крим, за Росією в обмін на мирну угоду. Такий підхід може бути спробою встановити новий геополітичний порядок, де США виступають посередником, а Росія отримує певні поступки, що може послабити позиції європейських союзників, які виступають за жорсткішу політику щодо Росії. Це також може посилити Росію за рахунок ресурсів України.
Бачення результатів закінчення війни
Трамп, судячи з його заяв і дій, бачить завершення війни як швидке припинення бойових дій, навіть якщо це передбачає компроміси з боку України. Його бачення результатів може включати:
1. Тимчасове припинення вогню
Трамп неодноразово згадував ідею 30-денного припинення ударів по енергетичній інфраструктурі, що було підтримано Путіним, але не відповідало повному припиненню вогню, на якому наполягала Україна. Це може бути кроком до ширшої угоди, але виглядає як тимчасовий захід, який більше відповідає інтересам Росії, дозволяючи їй перегрупуватися.
2. Територіальні поступки:
Хоча Зеленський наголошує, що територіальна цілісність України не підлягає обговоренню, є повідомлення, що Трамп розглядає можливість визнання окупованих територій (наприклад, Криму) за Росією. Це може бути частиною угоди для швидкого “миру”. Таке бачення суперечить позиції України, але може бути привабливим для Трампа, оскільки дозволяє представити завершення війни як його особистий успіх.
3. Обмеження обороноздатності України:
Росія наполягає на демілітаризації України та забороні її вступу до НАТО. Трамп, хоча й заявляє про підтримку України, може бути готовий до компромісів у цьому питанні, щоб досягти угоди з Путіним. Його призупинення військової допомоги Україні свідчить про готовність використовувати залежність Києва від США для тиску на поступки.
4. Економічні угоди:
Трамп згадував угоди про видобуток корисних копалин в Україні, що може бути частиною його бачення “миру”, де економічні вигоди для США відіграють ключову роль. Це може включати доступ американських компаній до українських ресурсів у рамках мирної угоди.
Так чому Трамп тисне на жертву, а не на агресора?
Тиск Трампа на Україну, а не на Росію, можна спробувати пояснити кількома факторами:
1. Залежність України від США
Україна залежить від американської військової та фінансової допомоги, що робить її вразливою до тиску. Росія, навпаки, менш залежна від США, і Трамп, ймовірно, вважає, що легше змусити Зеленського піти на поступки, ніж Путіна. Зрештою, Трамп обіцяв досягти миру. Ціна цього світу його не турбує. Можливо, в історії з’явиться новий термін про епоху Трампа – “трамберлен”.
2. Прагнення швидкого результату
Трамп хоче швидкого завершення війни, щоб продемонструвати успіх своїй аудиторії. Тиск на Україну, яка вже ослаблена війною, виглядає для нього простішим шляхом, ніж протистояння з Росією.
3. Сприйняття Путіна як “партнера”
Позитивні коментарі Трампа про Путіна та його готовність вести з ним діалог свідчать про те, що він бачить у Путіні партнера для переговорів, а не агресора, якого потрібно ізолювати. Це може бути пов’язано з його особистими симпатіями або прагненням уникнути прямої конфронтації з Росією.
4. Сумніви в легітимності Зеленського
Трамп повторює російські наративи про “нелегітимність” Зеленського, що може бути спробою виправдати тиск на Україну. Це також дозволяє йому дистанціюватися від підтримки Києва, якщо переговори проваляться. Проте, з погляду міжнародного права, саме Путін не є легітимним президентом, а не Зеленський, оскільки обирався Путін і на окупованих територіях, що заборонено міжнародними документами.
Критика підходу Трампа
Тиск на Україну замість Росії може призвести до угоди, яка послабить позиції України, зокрема через втрату територій або обмеження обороноздатності. Зеленський чітко заявляв, що територіальна цілісність і вступ до НАТО не підлягають обговоренню.
Поступки Росії можуть сприйматися іншими авторитарними режимами (наприклад, Китаєм) як слабкість Заходу, що заохочуватиме подальшу агресію.
Тиск на Україну та діалог із Росією без залучення європейських союзників може ізолювати Європу в питанні стримування Росії, що суперечить інтересам НАТО.
Трамп переслідує цілі, які поєднують його внутрішньополітичні амбіції (посилення іміджу миротворця), економічні інтереси США (доступ до ресурсів, зниження цін на нафту) та геополітичні прагнення (нормалізація відносин із Росією, переформатування сфер впливу). Його бачення завершення війни, ймовірно, включає швидке припинення вогню, можливі територіальні поступки та економічні угоди, але це може відбуватися за рахунок інтересів України. Тиск на Україну, а не на Росію, пояснюється її залежністю від США та прагненням Трампа до швидкого результату, що може мати довгострокові негативні наслідки для України та європейської безпеки.
Трамп міг би посилити Україну, надавши їй зброю для боротьби з агресором, але він виявився заручником своєї виборчої кампанії, коли критикував свого опонента Байдена за це. Втім, претензії Трампа на територію Канади та частину Данії (Гренландія) роблять його союзником диктаторів Путіна та Сі Цзіньпіна в їхніх імперських амбіціях.
Україна та Європа мають вистояти у боротьбі проти амбіцій Путіна, висловлених ним восени 2021 року в ультиматумі НАТО та США. Як бачимо, Сполучені Штати вже здалися.