Багато хто каже, що Росія не може ховати в ангарах, арочних укриттях та капонірах свою стратегічну авіацію через взаємний контроль ядерної зброї та її носіїв із США в рамках міжнародних договорів. Україна, нібито, знищивши третину стратегічної авіації Росії під час операції “Павутина”, порушила ці домовленості, що викликало заклик політичних діячів країни-агресора до міжнародної спільноти засудити Україну.
Давайте розберемося у правових аспектах цієї проблеми.
Розміщення стратегічних бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, Росією та США регулюється низкою міжнародних договорів і угод, які стосуються контролю над стратегічними наступальними озброєннями. Ці документи не передбачають “приховування” таких бомбардувальників, а навпаки, встановлюють прозорість, верифікацію та обмеження щодо їхнього використання. Ключові документи, які визначають це питання:
1. Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1, START I)
Підписання: 31 липня 1991 року між США та СРСР (правонаступницею якого стала Росія).
Зміст: Договір обмежував кількість стратегічних носіїв, включно зі стратегічними бомбардувальниками, які можуть нести ядерну зброю, до 1600 одиниць для кожної сторони, а кількість боєзарядів — до 6000. Сюди входять міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ) та важкі бомбардувальники (наприклад, Ту-95, Ту-160 для Росії та B-52, B-2 для США).
Прозорість: Договір передбачав інспекції та обмін даними про розміщення стратегічних бомбардувальників, що унеможливлює їх “приховування”. Сторони зобов’язані надавати інформацію про кількість і розташування таких літаків.
Термін дії: Договір діяв до 2009 року, але його принципи вплинули на подальші угоди.
2. Договір про подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2, START II)
Підписання: 3 січня 1993 року між США та Росією.
Зміст: Цей договір забороняв використання ракет із головними частинами індивідуального наведення (РГЧІН) та передбачав подальше скорочення стратегічних озброєнь, включаючи бомбардувальники. Хоча договір так і не набув чинності через вихід Росії у 2002 році (у відповідь на вихід США з Договору ПРО), він встановлював принципи прозорості щодо стратегічних сил.
Прозорість: Як і СНО-1, передбачав інспекції та обмін даними про стратегічні бомбардувальники.
3. Новий договір про скорочення стратегічних озброєнь (New START, СНО-3)
Підписання: 8 квітня 2010 року між США та Росією.
Зміст: Обмежує кількість розгорнутих стратегічних ядерних боєзарядів до 1550 для кожної сторони, а також кількість носіїв (МБР, БРПЧ і важких бомбардувальників) до 800, з яких 700 можуть бути розгорнутими. Стратегічні бомбардувальники, такі як Ту-95, Ту-160 (Росія) та B-52, B-2 (США), підпадають під ці обмеження.
Прозорість: Договір вимагає регулярного обміну інформацією про розташування, кількість і стан стратегічних бомбардувальників, а також проведення взаємних інспекцій. Кожна сторона має право перевіряти бази, де розміщені такі літаки, що робить їх приховування неможливим.
Термін дії: Договір діє до 2026 року (продовжено у 2021 році).
4. Договір про відкрите небо (Treaty on Open Skies)
Підписання: 1992 року, набув чинності у 2002 році.
Зміст: Цей багатосторонній договір дозволяв країнам-учасницям (включно з США, Росією та іншими) проводити спостережні польоти над територіями одна одної для моніторингу військової діяльності, зокрема розміщення стратегічних бомбардувальників.
Прозорість: Договір сприяв відкритості щодо розташування стратегічних сил, включаючи авіабази з бомбардувальниками. США вийшли з договору у 2020 році, Росія — у 2021 році, але до цього він відігравав важливу роль у забезпеченні прозорості.
Примітка: Незважаючи на вихід сторін, принципи відкритості щодо стратегічних сил залишилися частиною інших угод, зокрема New START.
5. Доктринальні документи Росії та США
Росія: У 2020 році Росія опублікувала документ «Основи державної політики в галузі ядерного стримування», де зазначається, що стратегічні бомбардувальники (Ту-95, Ту-160) є частиною ядерної тріади (разом із МБР і БРПЧ). Документ не є юридично зобов’язуючим, але підкреслює роль бомбардувальників у ядерному стримуванні та їхню видимість як елемента стратегічної стабільності.
США: У «Nuclear Posture Review» (оглядах ядерної політики, останній опублікований у 2022 році) США підтверджують, що стратегічні бомбардувальники (B-52, B-2, B-21 у майбутньому) є ключовим елементом ядерної тріади. Їхнє розміщення також підлягає прозорості в рамках New START.
Чому бомбардувальники не приховуються?
Стратегічне стримування: І Росія, і США використовують стратегічні бомбардувальники як видиму частину ядерної тріади для демонстрації сили та стримування потенційних противників. Приховування таких активів суперечило б цій меті.
Міжнародні зобов’язання: Договори, такі як New START, вимагають регулярного обміну даними про розташування та кількість бомбардувальників, а також дозволяють інспекції. Це забезпечує прозорість і знижує ризик ескалації через непорозуміння.
Технологічна видимість: Сучасні засоби розвідки (супутники, радіолокаційні системи) роблять приховування великих літаків, таких як Ту-160 чи B-2, практично неможливим. Наприклад, розміщення російських Ту-160 і Ту-95 на авіабазі Оленя на Кольському півострові регулярно фіксується супутниковими знімками.
Розміщення стратегічних бомбардувальників Росії та США, здатних нести ядерну зброю, регулюється переважно договорами СНО-1, СНО-2 (частково), New START та, раніше, Договором про відкрите небо. Ці угоди встановлюють чіткі правила щодо прозорості, інспекцій і обміну інформацією, що унеможливлює приховування таких літаків. Крім того, доктрини обох країн підкреслюють роль бомбардувальників у стратегічному стримуванні, що передбачає їхню видимість.
Україна не є підписантом договорів, які безпосередньо регулюють розміщення стратегічних бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, таких як СНО-1 (START I), СНО-2 (START II), Новий СНО (New START) або Договір про відкрите небо, у контексті їхньої основної мети — контролю стратегічних наступальних озброєнь між США та Росією (раніше СРСР). Однак Україна мала певне відношення до цих угод через історичні обставини та свій статус після розпаду СРСР:
1. Договір СНО-1 (START I)
Підписання: 31 липня 1991 року між США та СРСР.
Участь України: На момент підписання договору Україна була частиною СРСР, тому не виступала окремим підписантом. Після розпаду СРСР у 1991 році на території України залишилися стратегічні ядерні озброєння, включно зі стратегічними бомбардувальниками (Ту-95 і Ту-160), розміщеними на авіабазах, таких як Прилуки та Узин.
Лісабонський протокол (1992): Після розпаду СРСР Україна, разом із Білоруссю та Казахстаном, стала стороною Лісабонського протоколу до СНО-1, підписаного 23 травня 1992 року. Цей протокол зобов’язав Україну, Білорусь і Казахстан приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без’ядерні держави та позбутися всіх ядерних озброєнь, включно зі стратегічними бомбардувальниками, які могли нести ядерну зброю.
Виконання: Україна передала всі свої стратегічні бомбардувальники (найкращі за технічним станом: 19 Ту-160 і 23 Ту-95МС) Росії або знищила їх у рамках виконання СНО-1 та Будапештського меморандуму (1994). Частина літаків була утилізована за фінансової підтримки США через програму Cooperative Threat Reduction (CTR).
2. Договір СНО-2 (START II)
Підписання: 3 січня 1993 року між США та Росією.
Участь України: Україна не була стороною цього договору, оскільки він стосувався лише США та Росії. На той час Україна вже взяла на себе зобов’язання позбутися ядерних озброєнь і стратегічних носіїв (включно з бомбардувальниками) у рамках СНО-1 і Лісабонського протоколу, тому не брала участі в переговорах щодо СНО-2.
3. Новий СНО (New START)
Підписання: 8 квітня 2010 року між США та Росією.
Участь України: Україна не підписувала і не була стороною цього договору, оскільки на момент його укладення вона вже не мала ядерної зброї чи стратегічних бомбардувальників. New START стосується виключно двосторонніх зобов’язань між США та Росією щодо скорочення стратегічних озброєнь.
4. Договір про відкрите небо
Підписання: 1992 року, набув чинності у 2002 році.
Участь України: Україна була повноправною стороною Договору про відкрите небо, який підписали 34 країни, включно зі США, Росією та Україною. Цей договір дозволяв Україні проводити спостережні польоти над територіями інших країн-учасниць, включно з Росією та США, для моніторингу військової діяльності, зокрема розміщення стратегічних бомбардувальників. Україна активно використовувала цей механізм для збору інформації про військову активність, особливо після 2014 року через агресію Росії.
Статус: Після виходу США (2020) та Росії (2021) з договору його ефективність знизилася, але Україна залишалася учасником до моменту, коли договір фактично втратив чинність через вихід ключових сторін.
5. Будапештський меморандум (1994)
Хоча це не договір про контроль озброєнь, варто згадати Будапештський меморандум, підписаний 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією. У рамках цього документа Україна зобов’язалася позбутися всіх ядерних озброєнь, включно зі стратегічними бомбардувальниками, які могли нести ядерну зброю, в обмін на гарантії безпеки. Це означало, що Україна передала або знищила свої Ту-95 і Ту-160, що виключило її з подальших угод щодо стратегічних бомбардувальників.
Україна не підписувала основні договори (СНО-1, СНО-2, New START), які безпосередньо регулюють розміщення стратегічних бомбардувальників між США та Росією, але була залучена до виконання СНО-1 через Лісабонський протокол (1992) як спадкоємиця частини ядерного арсеналу СРСР. Україна позбулася всіх своїх стратегічних бомбардувальників до кінця 1990-х — початку 2000-х років. Єдиним договором, який Україна підписала і який опосередковано стосувався моніторингу стратегічних сил, був Договір про відкрите небо, де вона брала участь як повноправна сторона.
Якщо Україна знищила під час цієї війни російскі стратегичні бомбардувальники, які для неї та Росії правові наслідки?
Знищення Україною російських стратегічних бомбардувальників у рамках операції «Павутина» 1 червня 2025 року, про яку повідомляли ЗМІ та офіційні джерела, має низку правових наслідків для України та Росії. Ці наслідки слід розглядати з точки зору міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права (МГП), права збройних конфліктів, а також двосторонніх і багатосторонніх угод.
Правові наслідки для України
Право на самооборону (Стаття 51 Статуту ООН):
Згідно зі Статтею 51 Статуту ООН, Україна має право на індивідуальну та колективну самооборону у відповідь на збройну агресію Росії, яка розпочала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Знищення російських стратегічних бомбардувальників, які використовувалися для завдання ракетних ударів по Україні, є законною дією в межах права на самооборону, оскільки ці літаки становлять пряму загрозу для безпеки України.
Операція «Павутина» була спрямована на військові цілі (аеродроми та бомбардувальники), що відповідає принципу розрізнення (distinction) у міжнародному гуманітарному праві, який дозволяє атакувати законні військові об’єкти.
Відповідність міжнародному гуманітарному праву (МГП):
Згідно з Женевськими конвенціями 1949 року та Додатковими протоколами 1977 року, атаки на військові об’єкти, такі як стратегічні бомбардувальники, є законними, якщо вони відповідають принципам необхідності, пропорційності та розрізнення:
– Необхідність: Знищення бомбардувальників було необхідним для послаблення здатності Росії завдавати ракетних ударів по Україні на момент удару і надалі, що підтверджується заявами СБУ про ураження 34% стратегічних носіїв крилатих ракет.
– Пропорційність: Атака була спрямована виключно на військові аеродроми (Оленя, Біла, Дягілєво, Іваново), а не на цивільні об’єкти, що мінімізує порушення МГП.
– Розрізнення: СБУ підтвердила, що удари наносилися по військових цілях, таких як Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та А-50, які використовувалися для атак на Україну.
Таким чином, операція «Павутина» відповідає нормам МГП, якщо не було завдано непропорційної шкоди цивільним об’єктам чи особам, про що наразі немає підтверджених даних.
Відповідність двостороннім угодам:
Частина знищених бомбардувальників (зокрема Ту-95 і Ту-160) була передана Україною Росії в 1999 році в рамках Угоди між Урядом України та Урядом РФ про передачу важких бомбардувальників (1996) на компенсаційній основі за борги за газ.
Ця угода була пов’язана з виконанням Договору СНО-1 і Лісабонського протоколу, де Україна зобов’язалася позбутися ядерних озброєнь і їхніх носіїв. Однак Росія порушила Будапештський меморандум 1994 року, який гарантував безпеку України в обмін на ядерне роззброєння, розпочавши агресію в 2014 і 2022 роках. Порушення Росією Будапештського меморандуму звільняє Україну від моральних чи політичних зобов’язань щодо цих літаків. З правової точки зору, знищення бомбардувальників, які використовуються для атак на Україну, не порушує двосторонніх угод, оскільки Росія втратила легітимність як сторона, що виконує свої зобов’язання.
Міжнародна підтримка та реакція:
Операція «Павутина» отримала позитивні відгуки від західних союзників. Наприклад, у НАТО оцінили знищення 34% російських ракетоносців як критично важливе для послаблення Росії, а американський сенатор Річард Блументаль порівняв її з операцією зі знищення Усами бен Ладена.
Білий дім, через прессекретаря Керолайн Левітт, не засудив дії України, а підкреслив необхідність припинення війни, що свідчить про відсутність юридичних претензій до України з боку США.
Водночас Україна не повідомила адміністрацію США заздалегідь про операцію, що може викликати дипломатичні дискусії, але не має прямих правових наслідків, оскільки Україна діє в межах свого суверенного права на самооборону і не зобов’язана повідомляти про плани та їх деталі третім сторонам, особливо після того, як мали випадки витоку інформації.
Потенційні ризики:
Росія може спробувати звинуватити Україну в порушенні міжнародного права, зокрема через удари по об’єктах на її території. Однак такі звинувачення не мають юридичної ваги, оскільки Росія є агресором, а Україна діє в межах права на самооборону.
Деякі експерти попереджають про ризик ескалації, зокрема терористичних ударів у відповідь з боку Росії, що може ускладнити переговори чи міжнародну підтримку. Такі випадки вже були – удари по житлових кварталах Києва та інших населених пунктів України, туди, де немає військових об’єктів. Проте, частина російської військової стратегії, яку планета спостерігає протягом усієї війни – удари по мирному населенню України, а раніше – по житлових районах Сирії.
Правові наслідки для Росії
Порушення міжнародного права:
Росія, як держава-агресор, порушує Статут ООН, Женевські конвенції та інші норми міжнародного права через систематичні ракетні удари по Україні, включно з атаками на цивільні об’єкти. Стратегічні бомбардувальники (Ту-95, Ту-22М3, Ту-160) використовувалися для запуску крилатих ракет Х-55, Х-101 і Х-555 по українських містах, що кваліфікується як воєнний злочин.
Знищення цих літаків Україною є прямою відповіддю на ці порушення, що послаблює позицію Росії в будь-яких міжнародних судових процесах, таких як розслідування Міжнародного кримінального суду (МКС).
Послаблення ядерного стримування:
Стратегічні бомбардувальники є частиною ядерної тріади Росії, і їхнє знищення (34% ракетоносіїв, за даними СБУ) підриває її стратегічні можливості. Це може вплинути на виконання Росією зобов’язань за Договором New START (СНО-3), який обмежує кількість стратегічних носіїв.
Хоча це не є прямим порушенням New START, втрата літаків може ускладнити переговори щодо продовження договору (чинний до 2026 року) та послабити позицію Росії в діалозі зі США та Китаєм.
Внутрішні політичні та правові наслідки:
Операція «Павутина» викликала паніку в російських пропагандистських колах, де її порівняли з «російським Перл-Харбором» або називали «новою російською Цусімою». Це може призвести до внутрішніх розслідувань у Росії щодо провалів у захисті стратегічних аеродромів, що, за даними джерел, свідчить про відсутність належного захисту (ангарів, ППО, охорони). Наприклад, У Москві після операції СБУ «Павутіна» випав із вікна командувач протиповітряної оборони Росії генерал-лейтенант Сергій Кобилаш. Одні вважають це відплатою українських спецслужб за злочини проти людяності під час обстрілів України, інші – за провал ППО за масованої атаки аеродромів дронами 1 червня.
Росія може посилити внутрішнє законодавство щодо безпеки військових об’єктів або ввести додаткові репресивні заходи проти власного населення, звинувачуючи в «зраді» чи «шпигунстві» на користь України.
Міжнародна ізоляція:
Втрата значної частини стратегічної авіації послаблює імідж Росії як «ядерної наддержави», що може вплинути на її відносини з іншими країнами, зокрема Китаєм, який може переглянути своє ставлення до Росії як до «полюса сили».
Це також може сприяти посиленню санкцій проти Росії, як запропоновано США напередодні саміту G7.
Двосторонні аспекти та Будапештський меморандум
Частина знищених бомбардувальників була передана Україною Росії в 1999 році в обмін на списання боргів за газ, що було частиною виконання Лісабонського протоколу та Будапештського меморандуму. Росія порушила меморандум, розпочавши агресію проти України, що робить ці літаки законною ціллю для знищення в контексті самооборони.
Деякі українські політики та експерти розглядають операцію «Павутина» як символічну «відплату» за помилки 1990-х, коли Україна відмовилася від ядерної зброї та стратегічних носіїв. З правової точки зору, це не має юридичних наслідків, але підсилює моральне виправдання дій України.
ВИСНОВОК
Для України: Знищення російських стратегічних бомбардувальників є законним у рамках права на самооборону (Стаття 51 Статуту ООН) і відповіственно нормам МГП, оскільки удари були спрямовані на військові цілі. Операція не порушує міжнародних угод, зокрема тих, що стосувалися передачі літаків Росії в 1990-х, через порушення Росією Будапештського меморандуму. Потенційні ризики включають дипломатичні напруження з союзниками через брак попереднього повідомлення та можливі удари у відповідь з боку Росії.
Для Росії: Втрата 34% стратегічних ракетоносіїв є серйозним ударом по її ядерній тріаді та іміджу, що може ускладнити виконання зобов’язань за New START і посилити міжнародну ізоляцію. Росія не має правових підстав звинувачувати Україну, оскільки сама є агресором, але може використати ці втрати для внутрішньої пропаганди чи ескалації.