Кремлівські чиновники рішуче відхилили новий термін, встановлений президентом США Дональдом Трампом для Росії щодо переговорів про припинення війни проти України, та підтвердили зацікавленість Москви у продовженні війни.
Про це йдеться в аналітиці американського Інституту вивчення війни (ISW).
Заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв заявив у своєму англомовному акаунті X (раніше Twitter), що Трамп не може диктувати терміни мирних переговорів і що переговори завершаться, коли Росія досягне всіх своїх військових цілей* — ймовірно, маючи на увазі початкові військові цілі Росії, включаючи зміну режиму в Україні, зміни в політиці відкритих дверей НАТО та скорочення чисельності українських збройних сил таким чином, щоб вони не могли захистити себе.
Речник Кремля Дмитро Пєсков аналогічно заявив, що Росія продовжить війну проти України, щоб захистити свої інтереси, незважаючи на оголошення Трампом 28 липня про новий 10- або 12-денний термін. Пєсков заявив, що наразі спостерігається уповільнення процесу нормалізації російсько-американських відносин, що Кремль залишається зацікавленим у нормалізації, і що прогрес вимагатиме «імпульсів» з обох сторін. Пєсков стверджував, що нинішній стан російсько-американських відносин перешкоджає процесу переговорів щодо продовження дії Договору про СНО-3 (Договір між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь). Раніше Кремль розмахував перспективою стимулів, які не пов’язані з війною в Україні, таких як двосторонні переговори щодо контролю над озброєннями та економічні проекти, щоб отримати поступки від Сполучених Штатів щодо війни в Україні. Заяви Пєскова про погіршення російсько-американських відносин та Договір СНО-3, ймовірно, є частиною зусиль, спрямованих на те, щоб змусити Трампа відмовитися від свого терміну заради нормалізації двосторонніх відносин та прагнення до посилення співпраці.
ISW продовжує оцінювати, що Кремль не зацікавлений у переговорах щодо припинення війни та натомість намагається затягнути війну в Україні, щоб отримати додаткові здобутки на полі бою.
* Як еволюціонували мети так званої “спеціальної військової операції” (СВО), оголошеної президентом Росії Володимиром Путіним 24 лютого 2022 року.
“Мети СВО” зазнавали змін у риториці та акцентах залежно від військових, політичних і дипломатичних обставин.
Основні етапи еволюції заявлених цілей на основі офіційних заяв, аналізу промов Путіна та контексту подій:
1. Початок вторгнення (лютий 2022): “Демілітаризація”, “денацифікація” та захист Донбасу
На момент оголошення СВО 24 лютого 2022 року Путін у своїй промові окреслив такі основні цілі:
– Демілітаризація України – знищення військового потенціалу України, який, за словами Путіна, становив загрозу для Росії.
– Денацифікація – усунення нібито “нацистського” керівництва України та ліквідація “нацистської ідеології”. Цей термін використовувався для виправдання агресії, хоча звинувачення в “нацизмі” не мали фактичного підґрунтя.
– Захист Донбасу – посилання на звернення самопроголошених “ДНР” і “ЛНР” для захисту від нібито “агресії Збройних сил України”. Путін стверджував, що операція спрямована на запобігання “гуманітарній катастрофі” в регіоні.
– Нейтралітет України – вимога відмови України від вступу до НАТО та визнання Криму частиною Росії.
Путін також посилався на статтю 51 Статуту ООН (право на самооборону), хоча, за оцінками експертів, таких як швейцарський дослідник Нико Криш, ці аргументи не мали юридичної основи, оскільки загроза від НАТО була розмитою і не виправдовувала агресію.
2. Весна-літо 2022: Відступ від амбітних цілей
Після невдач російських військ під Києвом, Черніговом і Сумами навесні 2022 року риторика Кремля почала змінюватися:
– Фокус на Донбасі – після відступу з півночі України в квітні 2022 року Росія зосередилася на “звільненні” Донецької та Луганської областей у межах їхніх “конституційних кордонів” (тобто адміністративних меж регіонів). Ця мета стала домінуючою після провалу плану швидкого захоплення всієї України.
– Відмова від “неокупаційних” намірів – хоча Путін спочатку заявляв, що окупація України не є метою, Росія почала встановлювати окупаційні адміністрації на захоплених територіях (Херсонська, Запорізька області) [багато політологів говорять, що захоплення України є основною метою так званої “спеціальної військової операції” Путіна; спочатку про справжню мету вторгнення офіційно не говорилося, оскільки не була гарантована масова підтримка росіянами агресії, тому цілі ховалися в обгортку в пункті 1 (див. вище)].
– Мобілізація та ескалація: У вересні 2022 року Путін оголосив часткову мобілізацію, наголошуючи, що Захід нібито прагне “послабити та знищити Росію”. Це вказувало на зміщення акценту з внутрішньоукраїнських цілей на протистояння із Заходом.
3. Осінь 2022: Анексія та захист “нових територій”. Анексія чотирьох регіонів:
У вересні-жовтні 2022 року Росія провела псевдореферендуми та оголосила про “приєднання” Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей до РФ. Метою СВО стало проголошено “захист нових територій Росії” від “агресії України та Заходу”. Путін і його оточення почали погрожувати застосуванням ядерної зброї для захисту “територіальної цілісності Росії”, включаючи окуповані території.
4. 2023: Затяжна війна та протистояння Заходу:
У 2023 році цілі СВО дедалі більше зміщувалися в бік геополітичного протистояння. Путін неодноразово заявляв, що Росія воює не лише з Україною, а з НАТО та західними країнами, які підтримують Київ. СВО подавалася як захист російського суверенітету від західного впливу. Основною практичною метою стало утримання контролю над захопленими територіями, зокрема в Донецькій і Луганській областях, попри наступи ЗСУ (наприклад, звільнення Херсона в листопаді 2022 року). У промовах 2023 року (наприклад, звернення до Федеральних зборів) Путін акцентував на “захисті російського світу” та “традиційних цінностей”, що стало новим ідеологічним виправданням війни.
5. 2024–2025: Стабілізація фронту та дипломатична риторика
– Утримання позицій: У 2024 році, після значних втрат і стабілізації фронту, Росія зосередилася на утриманні окупованих територій і просуванні на Донбасі. Цілі СВО стали менш амбітними, з акцентом на “захист російськомовного населення” та “недопущення наступу України”.
– Мирні переговори як інструмент: У 2025 році (зокрема, в липні) з’явилися заяви про готовність до переговорів, але з умовою визнання Україною “нових реалій” (тобто окупованих територій). Це розкрило основну мету розв’язання Путіним широкомасштабної агресії в Україні, та свідчить про зміщення фокусу на закріплення статус-кво через дипломатію.
– Економічний і воєнний тиск: Путін і його оточення продовжують звинувачувати Захід у підтримці України, але риторика дедалі більше зосереджується на протистоянні санкціям і зміцненні внутрішньої стабільності Росії.
З самого початку заявлені цілі (зокрема, посилання на статтю 51 Статуту ООН) були спростовані міжнародними експертами як юридично необґрунтовані.
Росія не досягла швидкої перемоги, а цілі “демілітаризації” та “денацифікації” виявилися недосяжними через опір України та підтримку Заходу. З часом риторика Кремля адаптувалася до невдач на фронті, переходячи від наступальних цілей до захисних (“захист Донбасу”, “захист Росії від Заходу”) і дипломатичних маневрів.
Таким чином, з 24 лютого 2022 року до липня 2025 року цілі “спеціальної військової операції” Путіна еволюціонували від амбітних планів швидкого захоплення України (“демілітаризація”, “денацифікація”) до прагматичних спроб утримання окупованих територій і протистояння Заходу. Риторика змінювалася залежно від військових невдач, міжнародного тиску та внутрішньої ситуації в Росії. Наразі (липень 2025) акцент змістився до закріплення окупації через дипломатичні ініціативи та збереження контролю над захопленими територіями, хоча початкові цілі значною мірою залишилися недосяжними. У міру зміни ситуації на фронті, відносин України та Росії зі своїми партнерами, цілі “спеціальної військової операції” змінюватимуться Кремлем, а заяви на кшталт “поки не будуть виконані всі цілі спеціальної військової операції” означатимуть подальше продовження війни, “поки не буде захоплена вся територія України”.