Російські війська продовжують наступальні дії у смузі своєї 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) угруповання військ (ГВ) «Дніпро» з метою виходу її передових частин та з’єднань на ближні підступи до міста Запоріжжя з півдня та південного сходу.
Про це повідомляє військовий оглядач Костянтин Машовець.
Він звертає увагу на те, що рамах цих дій передові частини та підрозділи російської 58-ї ЗВА, а також наданих їй сил і засобів посилення, намагаються виконати своє найближче завдання – вийти до району Магдалинівка – Запасне – Павлівка – Лук’янівське, а також прорватися у м. Оріхів та південний захід. Станом на вчорашній вечір, противнику поки що не вдається цього зробити.
Українські війська, що обороняються на цьому напрямку, протягом поточного та минулого тижнів провели у своїх тактичних тилах цілу серію пошуково-рейдових дій, внаслідок чого їм вдалося суттєво скоротити кількість «малих піхотних груп» противника, які зуміли раніше інфільтруватися туди. У тому числі, в межах міста Оріхів та в селі Новоданилівка. Зокрема:
– У Малій Токмачці ЗСУ продовжують блокувати до 3-х малих піхотних груп супротивника. Одна з яких ховається на території напівзруйнованої виправної колонії (Оріхівська виправна колонія №88), а ще дві «надмалі групи» ховаються у зруйнованих будівлях на північно-східній та східній околицях селища.
– Засіла раніше в невеликому лісі між Малою Токмачкою та Оріховим, південніше автодороги Т-0815, піхотна група противника, судячи з усього, була ліквідована. Також, як і кілька російських штурмовиків, які встигли добігти до посадки на південний схід від Червоної Криниці.
– Крім цього, очевидно, досить суттєво ЗСУ «прорідили» і російських «інфільтратів», які пролізли раніше через Успенівську балку та Новоданилівку безпосередньо у м. Оріхів. На даний момент село Новоданилівка, ймовірно, «зачищене» повністю, а в самому Оріхові продовжує фіксуватися лише одна «надмала» піхотна група противника на його південно-східній околиці в районі перетину провулку Лесі Українки та вулиці Грушевського.
По суті, спроба противника здійснити «масоване проникнення» в межі м. Оріхів у смузі наступу російської 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) 58-ї ЗВА була, зірвана ЗСУ на тижні, що минає.
На протилежному (південно-західному) фланзі Оріхівського району оборони ЗСУ противник поки що продовжує утримувати в лісопосадці на північний захід від Нестерянки відразу кілька своїх штурмових груп буквально за 1.5-2 км від Новоандріївки. А також постійно намагається завести нові групи проникнення на північ від дороги між Малими Щербаками та Новоандріївкою.
Судячи з усього, російське командування має намір і далі активно використовувати район сіл Малі Щербаки і Щербаки, який йому вдалося кілька тижнів тому повністю взяти під свій контроль. Цей район, напевно, буде використовуватися противником для наступальних дій і на ньому, так як він є досить зручною «стартовою» позицією, як для охоплення ворогом Оріхівського району оборони ЗСУ із заходу, так і для подальшого просування його передових підрозділів у напрямку Малі Щербаки – Павлівка і далі на Новояковлівку.
Противник саме це і намагається зараз зробити – діючи зі свого тактичного виступу в районі Малих Щербаків, вийти до висот на захід від Новопавлівки, захопити село Новоандріївка, щоб отримати можливість щільного вогневого впливу щодо основної комунікації постачання ЗСУ в районі Оріхова (дорозі на Комишеваху, Запоріжжя) і одночасно прорватися. Наразі порватись на Новопавлівку супротивник не зумів. А штурмові групи, що просочилися до Павлівки, в основному «зачищені» – залишилася одна, досить дрібна безпосередньо на південь від села і ще одна, більша в парі кілометрів на схід від Павлівки.
На відрізку між Малими Щербаками та руслом колишнього Каховського водосховища противник теж досить активний. Однак його результативність тут – мінімальна. На північний схід від Кам’янського, де кілька російських піхотних груп кілька тижнів тому зуміли просунутися на 3.5 км від нього у бік Павлівки і були там заблоковані, і село Приморське, де противник на самому його краю продовжує наполегливо утримувати південну частину вулиці Покровської, періодично поповнюючи свої позиції там піхотою через русло колишнього водосховища.
У свою чергу, в районі Степногірська і далі у бік Лук’янівського продовжують ховатися на місцевості лише вельми нечисленні групи противника по 2-3 військовослужбовці або одиночні піхотинці. У самому Степногірську російські війська продовжують утримувати лише район «Висотки» та кілька «бігунів», що засіли на північній околиці міста в районі вулиці Незалежності.
У свою чергу, ЗСУ продовжують утримувати, як мінімум половину (північну) села Плавні, включаючи місцеву залізничну станцію, автомобільну розв’язку «Кільце» між Степногірськом та Приморським, а також ділянку вздовж дороги Е-105 за 2 км на південь від неї. Власне, тому противник може постачати і поповнювати свої піхотні групи в Приморському виключно через висохле русло колишнього водосховища. Командування противника досить активно. Не маючи можливості прорватися вздовж самого русла, безпосередньо через Приморське та Степногірськ, воно все частіше використовує його для постачання та поповнення своїх піхотних груп у районі Приморського, а й для подальшої інфільтрації своїх штурмових груп в обхід основних позицій передових українських підрозділів. Таку спробу воно зробило тиждень тому, внаслідок чого одній такій російській групі вдалося пролізти досить глибоко – до Малокатеринівки, де її і було заблоковано.
Командування російської 58-ї ЗВА, що діє на Оріхово-Запорізькому напрямку, продовжує концентрувати свої основні зусилля на правому фланзі, тобто у напрямку Оріхівського району оборони ЗСУ.
Зважаючи на все, перша спроба масованого «проникнення» та закріплення російської штурмової піхоти в самому місті стала для супротивника не зовсім вдалою. Станом на 25.09.2026 в Оріхові продовжувала фіксувати лише одна «надмала» піхотна група противника на його південно-східній околиці.
Проте, варто зазначити, російське командування наполегливо продовжує реалізацію свого плану (задуму) щодо охоплення цього району оборони ЗСУ. Про це свідчить його наполегливі спроби пробитися з району Нестерянки та Малих Щербаків до висот на північний захід від міста та перманентні лобові «забіги» його штурмової піхоти за дирекцією Новопокровка – Мала Токмачка. Причому все це відбувається із завидною регулярністю незважаючи на те, що такий спосіб дії російського командування давно досить очевидний і зрозумілий його українським візаві і в більшості випадків призводить, з не менш завидною регулярністю, до чутливих втрат у лавах російської штурмової піхоти.
Щодо подальших перспектив наступальних дій противника у смузі його 58-ї ЗВА на Оріхово-Запорізькому напрямку варто відзначити два фактори:
– Противнику вдалося основними силами своїх передових підрозділів повністю зайняти район Малі Щербаки та Щербаки (по суті, це єдиний більш-менш вагомий тактичний успіх російської 58-ї ЗВА на цьому напрямі протягом останніх 3-4-х місяців). І, зважаючи на все, він спробує використати цей тактичний виступ найближчим часом – як для подальшого просування у бік Новопавлівки та Новоандріївки (подальшого охоплення Оріхівського району оборони ЗСУ із заходу, так і для посилення свого тиску у бік Павлівки (намагаючись створити умови для «розблокування» свого наступу) з боку Кам’янського у північно-східному напрямку).
– Крім того, варто відзначити, що на напрямку Кам’янське – Степногорськ противник став все частіше і у великих обсягах використовувати для своїх «проникних» дій русло висохлого Каховського водосховища. Очевидно, його командування вважає, що передові частини і підрозділи ЗСУ, які обороняються на цьому напрямі, просто не мають особового складу для того, щоб надійно прикрити цю ділянку місцевості та берегову лінію колишнього водосховища.
У цьому сенсі звертає на себе увагу той факт, що противник використовує це русло не тільки для постачання та поповнення своїх піхотних груп, що «зачепилися» за південний край Приморського, а й для досить довгих інфільтраційних «забігів» своїх штурмовиків у напрямку Малокатеринівки, Кушугума, північної та центральної частини Приморського.