На початку липня видання The New York Times з посиланням на “людей, близьких до Кремля”, писало, що недоговороспроможність Путіна пояснюється його впевненістю у зростаючій перевагі Росії на полі бою і в тому, що найближчими місяцями українська оборона може впасти. Заява про взяття Часового Яру та коментарі Путіна 1 серпня про просування по всіх напрямках говорять на користь цієї теорії.
Думка Путіна про те, що українська оборона найближчими місяцями може впасти, ніхто із західних військових аналітиків не поділяє. Але всі вони згодні з тим, що останніми місяцями ситуація на фронті змінюється на користь ЗС РФ.
У липні кілька авторитетних військових експертів та журналістів ЗМІ здійснили поїздку в Україну, під час якої відвідували лінію фронту, спілкувалися з військовими та чиновниками. Свої висновки з цієї поїздки докладно розповіли науковий співробітник центру Карнегі Майкл Кофман, аналітик лондонського дослідницького центру IISS Франц-Штефан Гаді, журналісти WSJ та CNN. Усі вони дійшли кількох схожих висновків:
1) До літа 2025 року ВСУ вдавалося компенсувати відставання від ЗС РФ у живій силі та техніці за рахунок переваги в технологіях, кількості та організації використання дронів, на які зараз припадає 80% втрат на полі бою. Але з того часу ситуація змінилася: російське командування за українським стало системно займатися дронами, оснащеність безпілотниками зросла, а організація їх роботи покращилася. Перевага України в дронах скоротилася (багато в чому за рахунок махінацій у високих ешелонах української влади під прикриттям нардепів, розкритої САП та НАБУ), і тепер, щоб продовжувати успішно утримувати 1200-кілометровий фронт в умовах дефіциту особового складу ЗСУ, доведеться щось вигадувати.
2) Чисельна перевага і готовність не зважати на втрати дійсно дозволяє російським військам наступати відразу на кількох напрямках: на двох основних дільницях у Донецькій області (Годин Яр і Покровськ), на кордоні Донецької та Дніпропетровської областей у бік Новопавлівки, у Харківській області в районі Куп’янська та в Запорізькій області, перераховує Коф. В результаті російського просування на фронті утворилося кілька виступів, в яких ЗСУ стає важче оборонятися. Це добре видно на інтерактивній карті українського OSINT-проекту Deepstate. Становище українських військ, як і в ході, наприклад, битви за Бахмут, посилюється політичною установкою “Ні кроку назад”, через яку ЗСУ змушені захищати незручні позиції та ризикувати бути оточеними.
3) Особливо загрозливе становище під Покровськом та навколо Костянтинівки — наступного після Годинного Яру великого вузла оборони ЗСУ, що відкриває шлях до Краматорська та Слов’янська. Це головні цілі російського наступу на Донеччині та останні великі міста області, не захоплені Росією. Краматорськ – адміністративний та військовий центр підконтрольної Україні частини Донецької області. Захоплення цих міст мало б величезне політичне значення і дозволило б Володимиру Путіну оголосити, що Росія контролює 100% Донецької області у її адміністративних кордонах.
Покровськ — не просто найважливіший транспортний вузол частини Донбасу, що під контролем України, а й межа промислової та міської агломерації регіону. Далі на захід немає великих населених пунктів та зручних оборонних рубежів до самого Павлограда та Дніпра (колишній Дніпропетровськ).
До цього стратегічного успіху поки що далеко, але становище українських військових на Донбасі за минулі місяці погіршилося і може ще погіршитися, поки російський наступ не видихнеться.
